Митар та фарисей

Share

Храм Божий – дім нашого Небесного Отця – місце молитви, куди приходимо всі ми, щоби відчути близькість Господа, Його любов, тепло Батьківської настанови. Він бачить усе, світло Євангельської Істини освячує всіх присутніх. Так було і в часи Ісуса Христа, так було й тоді, коли в Храм прийшли двоє людей: митар та фарисей, щоби помолитися у величному Єрусалимському Храмі.

І саме цю молитву висвітлює нам Євангельська притча. Митар та фарисей. Чому саме ці дві людини привернули до себе увагу Всевидючого Бога? Чим саме вони відрізнялися від інших? Здається, що між ними немає нічого спільного. Один стоїть в перших рядах молільників, перший, як праведник, навіть у розумінні людей; інший зупинився біля дверей Храму, як останній перед Богом, і в очах навколишніх він – нерозкаяний та непрощений грішник. Фарисей возносить до Бога свою молитву: «Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину» (Лк. 18:11-12). Митар, б’ючи себе в груди, тихо промовляю, не насмілюючись підняти свої очі до Бога: «Боже, змилуйся надо мною грішним!» (Лк. 18:13).

Дві молитви возносяться до Бога, – два стани душі, два ведення життя. Дві людини – в Храмі, обидві з молитвою на вустах, але чи обох їх обгорнуло Боже милосердя? І чуємо ми голос Божий: «Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, – вивищений» (Лк. 18:14).

«Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди» (Лк. 18:11) – ось і вся молитва фарисея, ось і прояв вбогості його душі, ось і гордість та приниження інших. В ці хвилини, стоячи перед Богом, він зовсім забув про Нього. Він забув про Того, Хто любить праведників та милує грішників, Хто знає приховане та має владу судити всіх. Він забув, що зовсім іншим є суд людський, а іншим – суд Божий. Не може по-іншому молитися фарисей, адже він бачить себе не таким, як всі інші, не таким, як цей митар, не перелюбником, не грабіжником, не злодієм. Та й ще до всіх цих його заслуг додаються його чесноти та праведність життя: «Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину» (Лк. 18:12). Бог за всі його заслуги неодмінно повинен його благословити.

А біля дверей Храму стоїть чоловік, котрий не насмілюється відірвати свій погляд від землі, він також молиться: «Боже, змилуйся надо мною грішним!» (Лк. 18:13). Його молитва така коротка, але й така смиренна та щира. І саме цю молитву Господь приймає, а самого грішника оправдує та прощає.

Митар – грішник, фарисей – вдаваний праведник, обидва вони навчають нас: «Не покладайтеся на свою праведність, але всю свою надію на спасіння довіряйте всемилостивому Богу».

Ця притча підготовляє нас до днів Великого Посту, нагадуючи кожному із нас триматися Господнього шляху, шляху примирення, смирення та прощення. Небезпека впасти у фарисейський стан переслідує кожного із нас. Адже ми так поспішаємо піднести себе, когось осудити, принизити, насміятися. Забуваючи, що при кінці нашого життя важливою буде тільки одна-єдина молитва: «Боже, змилуйся надо мною грішним!» (Лк. 18:13).

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *