Піст в Біблії

В Старому Завіті ми знаходимо чимало місць, де говориться про піст, якого дотримувалися окремі люди чи весь ізраїльський народ.

в день відкуплення народ повинен був дотримуватися певних установ та приписів: «Це буде вам установою віковічною: сьомого місяця, десятого дня місяця, маєте вмертвляти самих себе й нічого не робити, чи тубілець, чи чужинець, що пробуває між вами; в той бо день відправлятиметься покута за вас, щоб очистити вас; і будете чисті перед Господом від усіх ваших гріхів. Це день повного спочинку для вас, і ви мусите вмертвляти самих себе: це установа віковічна» (Лев. 16:29-31).

Піст також зберігався після того, як людина, котра постила, складала певну обітницю: «Усяку обітницю й усяке заприсяжене зобов’язання вмертвляти себе чоловік може потвердити й може зробити нечинним» (Числ. 30:14).

Особливе значення посту ми бачимо в історії Мойсея, коли той перебував на горі: «Мойсей був там з Господом сорок днів і сорок ночей; хліба не їв і води не пив. І написав на таблицях слова союзу, десять слів» (Вих. 34:28). Мойсей постився 40 днів. Таку ж тривалість посту ми зустрічаємо в історії пророка Іллі, коли його нагодував Ангел: «Встав він, з’їв, напився і, підкріпившись тією їжею, йшов сорок день і сорок ночей аж до Божої Хорив-гори» (І Кн. Цар. 19:8).

Святе Письмо наголошує, що люди відрікалися не тільки від їжі, але і від води. Особливо строго постили в «дні Посту»: «Тоді сини Ізраїля всім військом знялися й пішли в Бетел, і сиділи там, плачучи перед Господом, і постили того дня до самого вечора, й приносили Господеві всепалення та мирні жертви» (Суд. 20:26); «Зібралися вони в Міцпі й, зачерпнувши води, вилили перед Господом, і того дня постили й признавались: «Згрішили ми проти Господа.» Самуїл судив у Міцпі над синами Ізраїля» (І Сам. 7:6); «Тож піди ти та й прочитай із сувою записані з Моїх уст слова Господні перед народом у день посту в домі Господнім; та й перед усіма юдеями, що поприходять із своїх міст, – прочитай і їм» (Єр. 36:6).

Цар Давид нічого не їв протягом семи днів: «Давид благав Бога заради хлопця, постив, ходив у волосяниці, вночі ж лежав на долівці. Старші в палаці робили все, щоб підняти його з землі, та він не хотів і не їв нічого з ними. Сьомого дня дитина вмерла, але слуги Давида боялися йому сказати, що дитина вмерла, бо думали: «Коли, була жива дитина, ми вмовляли його, та він не слухав; як же тепер йому сказати, що дитина вмерла? Як уболіватиме він від цього?». Але Давид помітив, що слуги перешіптуються між собою, зрозумів, що дитина вмерла, й спитав слуг: «Чи дитина вмерла?» Вони відповіли: «Вмерла». Встав тоді Давид із землі, помився, намастився, перемінив на собі одіж, пішов до Господнього дому та й поклонився. Потім прийшов додому й велів дати собі страву, і їв. Та його слуги спитали його: «Що має означати твоя поведінка? Коли дитя було живе, ти постив і плакав, коли ж дитя вмерло, ти встав і їв» (ІІ Сам. 12:16-21).

   Даниїл три тижні їв тільки просту їжу: «Я не їв ніякої вишуканої страви, м’яса й вина не брав до уст та й не намащувався мастями, доки не минуло повних три тижні» (Дан. 10:3), що свідчило про його смирення перед Богом.

Душевний стан людини, котра постилася, передавався і на зовнішній вигляд та поведінку: зазвичай, така людина носила веретище, відкидала щоденне  миття, посипала голову попелом. «Почувши ті слова, Ахав роздер на собі одежу, надягнув на тіло вереття, постив, спав у веретті і ходив пригноблений» (І Цар. 10:3); «Двадцять четвертого дня того ж місяця сини Ізраїля зібрались і постили в волосяницях із порохом на голові» (Неє. 9:1); «Але ще здаля кинувши на нього оком, не впізнали його. І заплакали вони вголос, пороздирали на собі одежу й заходилися кидати порох проти неба понад головами» (Йов. 2:12).

Посту дотримувалися через різноманітні причини:

  • Після смерті близьких людей: «Кості ж узяли, поховали під тамариском у Явеші й сім день постили» (І Сам. 31:13); «І сумували, плачучи, й постили до вечора за Саулом, за його сином Йонатаном, за Господнім народом і за домом Ізраїля, вони бо полягли від меча» (ІІ Сам. 1:12).
  • Перед важливими подіями, хід яких залежав тільки від Божого милосердя: «Давид благав Бога заради хлопця, постив, ходив у волосяниці, вночі ж лежав на долівці» (ІІ Сам. 12:16); «Так само й у кожній країні та околиці, скрізь, куди дійшло царське слово й наказ, для юдеїв настав великий смуток, піст, плач і жалоба. Волосяниця й попіл для багатьох були замість постелі… Іди, збери всіх юдеїв, що в Сузах, та й постіть за мене, не приймаючи їжі, ані напою протягом трьох днів, так ніч, як і день. Я також із моїми служницями поститиму, і так піду до царя, хоча це й незгідно з законом; і як маю згинути, хай згину!» (Ез. 4:3;16).
  • Під час щирого покаяння та смирення перед Богом: «Зібралися вони в Міцпі й, зачерпнувши води, вилили перед Господом, і того дня постили й признавались: «Згрішили ми проти Господа.» Самуїл судив у Міцпі над синами Ізраїля» (І Сам. 7:6); «Почувши ті слова, Ахав роздер на собі одежу, надягнув на тіло вереття, постив, спав у веретті і ходив пригноблений» (І Цар. 21:23); «Тоді Езра встав з-перед дому Божого й пішов у кімнату Йоханана, сина Еліяшіва, і переночував там. Хліба не їв він і води не пив, бо сумував через провину переселенців» (Ез. 10:6); «Двадцять четвертого дня того ж місяця сини Ізраїля зібрались і постили в волосяницях із порохом на голові» (Неє. 9:1); «Далі, на наказ царя і його вельмож, було голосно оповіщено в Ніневії: «Ні людина, ні скотина, ні воли, ні вівці – нічого не сміють їсти, ні споживати, та й води не сміють пити» (Йон. 3:7).

Після повернення із Вавилонського полону, ізраїльтяни надалі зберігали піст: «І спитати священиків, що при храмі Господа сил, і пророків: «Чи маю плакати й постити п’ятого місяця так, як я чинив оце вже стільки років?». «Скажи всьому народові в краю й священикам: Коли ви постили й плакали п’ятого й сьомого місяця – оцих сімдесят років, – чи ж то ви справді для мене постили?» (Зах. 7:3;5). Проте пророцтва починають говорити про те, що наближається час, коли народ Божий перетворить ці посні дні на святкові: «Так каже Господь сил: Піст четвертого місяця й піст п’ятого місяця, і піст сьомого місяця, і піст десятого місяця буде для дому Юди радощами й веселощами та любими святами. Любіть, отже, правду й мир!» (Зах. 8:19).

Пророки і надалі намагаються перешкодити перетворенню посту на показні, зовнішні прояви та дії: «Хіба такий піст мені до вподоби, день, коли хтось умертвляє себе? -Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати, – чи це назвеш ти постом та днем, Господові угодним?» (Іс. 58:5); «Скажи всьому народові в краю й священикам: Коли ви постили й плакали п’ятого й сьомого місяця – оцих сімдесят років, – чи ж то ви справді для мене постили?» (Зах. 7:5).

В Новому Завіті сорокаденний піст здійснює Спаситель, щоби на самоті та спокої приготуватися до Свого служіння: «Він постив сорок день і сорок ночей і нарешті зголоднів» (Мт. 4:2). Ісус засуджує показний піст, називаючи його лицемірним: «Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6:16-18). Він вказує на основні ознаки правдивого посту: здійснений в тайні, з намащеною головою та омитим обличчям.

Після П’ятидесятниці апостоли також постили. Апостол Павло перед своїм наверненням також постив: «Був він там три дні невидючим; не їв і не пив нічого» (Дія. 9:9), а також пізніше: «…під ударами, в темницях, у заколотах, у трудах, у неспанні, у постах» (ІІ Кор. 6:5). Антіохійська спільнота також постила до і після відправлення Павла та Варнави та місіонерське служіння: «Якось одного разу, коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий промовив: «Відлучіть мені Варнаву і Савла на діло, до якого я їх покликав» (Дія. 13:2). Самі ж апостоли дотримувалися посту перед рукоположенням пресвітерів в церквах: «Вони настановили їм по церквах старших, а після молитви і посту, передали їх Господові, в якого ті увірували» (Дія. 14:23).

Коли людина починає піст, вони смиряє себе перед Богом, наближається до Нього, шукає Його через молитву, милостиню та добрі діла, пізнає Бога через Його ж Слово, читаючи Біблію, розпізнає Його волю в своєму житті, шукає зцілення в Бозі, просить допомоги у вирішенні важких ситуацій та проблем.

В Святому Письмі ми знаходимо дуже багато згадок, коли постили цілі нації, каялися та отримували очищення від гріхів.

Пригадаймо собі історію Йони. Ніневитяни були злі, розгнуздані люди, котрих Бог вирішив знищити. Проте вони почали постити: «Повірили ніневітяни Богові: оголосили піст і понадягали веретища, від найбільшого до найменшого. Вістка про це дійшла до ніневійського царя; він устав з престолу свого, скинув одежу з себе, покривсь веретищем і сів на попелі. Далі, на наказ царя і його вельмож, було голосно оповіщено в Ніневії: «Ні людина, ні скотина, ні воли, ні вівці – нічого не сміють їсти, ні споживати, та й води не сміють пити. Та щоб усі – від людини до скотини -понакривались веретищами й чимдуж взивали до Бога, і щоб кожен покинув свою нікчемну поведінку й насильство рук своїх. Хто зна, чи Бог іще не повернеться та не роздумає й не відверне від нас палаючий гнів свій, тож ми й не загинемо?». Побачив Бог їхні вчинки, що вони відвернулись від своєї нікчемної поведінки, й роздумався щодо лиха, яке був погрожував їм учинити, – і не вчинив його» (Йон. 3:5-10). І Господь, побачивши їхнє щире розкаяння, прощає та милосердиться над ними.

Коли наступали тяжкі часи, тоді люди завжди зверталися до Бога. Так в книзі Естер ми читаємо про ті події, котрі вважалися найтрагічнішими подіями в житті ізраїльського народу. На них очікувало повне знищення. Цариця Естера велить всім ізраїльтянам розпочати піст. «Згодом Естера передала Мардохееві таку відповідь: «Іди, збери всіх юдеїв, що в Сузах, та й постіть за мене, не приймаючи їжі, ані напою протягом трьох днів, так ніч, як і день. Я також із моїми служницями поститиму, і так піду до царя, хоча це й незгідно з законом; і як маю згинути, хай згину!» (Ес. 4:15-16). І знову Господь відвертає Свій гнів та милосердиться над ізраїльським народом, відвертаючи смертельну загрозу.

Цар Давид, взиваючи бо Бога, мовить: «Коліна в мене хитаються від посту тіло моє змарніло без жиру…Поможи мені, о Господи, мій Боже! Спаси мене по твоєму милосердю!» (Пс. 109:24;26).

Пророк Даниїл також постить та молиться до Бога за ізраїльський народ, коли той перебуває у вигнанні: «Я обернув обличчя моє до Господа Бога й приготувався до молитви й благання в пості, волосяниці й попелі… Ми согрішили, вчинили несправедливість, поводилися зле, бунтувались і відступили від твоїх велінь і твоїх заповідей… Увесь Ізраїль переступив закон твій і відвернувся, щоб не слухати голосу твого… Господи, відвернеться гнів твій… вислухай молитву слуги твого та його благання… Прихили, Боже мій, вухо твоє й вислухай… Господи, прости» (Дан. 9:3-19).

 Пророк Йоіл також передає Слово Господнє до ізраїльського народу, коли їх спіткали нещастя та спустошення від ворогів: «Надягніте, о священики, вереття і плачте! Слуги жертовника, ридайте! Ідіть, ночуйте у вереттях, слуги Бога мого, бо в домі Бога вашого не стало ні офіри, ні дивних жертв. Призначте піст, скличте святкові збори; зберіте старших, усіх мешканців краю у дім Господа, Бога вашого, і взивайте до Господа… Але ще й тепер, – слово Господнє, – поверніться до мене усім вашим серцем, у пості, в плачі й у жалі. Роздеріть серце ваше, а не одежу вашу, і поверніться до Господа» Бога вашого, бо він благий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, – і уболіває над нещастям» (Йоі. 1:13-14; 2:12-13).

Цар Йосафат та Ізраїльський народ, опинившись перед ворожою навалою, з якою вони не могли справитися воєнними методами та власними силами, збираються разом, починають постити, молитися. Господь вислуховує їх та відвертає смертельне загрозу, проганяючи ворогів. Народ навіть не використав зброю, Господь повністю знищив їхніх ворогів: «Прийшли деякі й звідомили про це Йосафата: «Велика сила йде на тебе з-за моря, з Едому, і ось вони в Хацецон-Тамарі, тобто в Енгеді». Йосафат злякався й вирішив шукати Господа, тож і оповістив піст по всій Юдеї. І зібрались юдеї просити допомоги в Господа; з усіх юдейських міст прийшли також просити допомоги в Господа… Боже наш! Суди їх, бо в нас нема сили проти цієї великої навали, що прийшла на нас ми не відаємо, що робити: тільки до тебе наші очі!». Всі юдеї стояли тоді перед Господом: і малі діти їх ні, і жінки їхні, і сини їхні. Тоді дух Господній зійшов посеред громади і сказав… Завтра ви виступите проти них… Не ви будете битися цим разом; станьте твердо, стійте й побачите, що перемога Господня буде з вами… На другий день підвелись вони рано-вранці й виступили… Господь наслав засідку на аммоніїв, моавитян та верховинців із Сеїру, що були виступили проти Юди, й вони були побиті, бо аммонії та моавитяни піднялись проти верховинців із Сеїру, щоб вигубити та винищити їх, а коли скінчили з ними, повстали одні проти одного та й вигубили себе. А коли юдеї прийшли на вершину в напрямі пустині й глянули на ту навалу, – аж ось на землі лежать самі трупи; ніхто не врятувався» (ІІ Хрон. 20:2-24).

Пророк Ісая чітко описує нам із вами про піст, який є угодний Богу: «Вони день-у-день мене шукають, хочуть мої дороги знати, наче народ, що чинить справедливість, не відкидає закону Бога свого. Вони питають у мене справедливих законів, хочуть, щоб Бог був близько. «Навіщо нам постити, як ти не бачиш; себе умертвляти, як ти не знаєш?» Таж ви в день посту виконуєте ваші справи, гнобите всіх робітників ваших. Ви постите на те, щоб правуватися та сваритись і немилосердно бити кулаком. Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі. Хіба такий піст мені до вподоби, день, коли хтось умертвлює себе? -Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати, – чи це назвеш ти постом та днем, Господові вгодним?. Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливості розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти поперед тебе, Господня слава – слідом за тобою. Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і він скаже: – Ось я! Коли ти викинеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і безбожно говорити, коли голодному ти віддаси хліб твій, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь. Господь завжди буде тебе водити, наситить твою душу за посухи, зробить міцними твої кості. Ти станеш, мов сад зрошений, мов джерело, якого води не висихають» (Іс. 58:2-11).

Ми бачимо піст, якого дотримувалися люди Старого та Нового Завітів, піст, який угодний Богу та приносить плід покаяння та розкаяння, відвертаючи Божий гнів та покарання, яке ми заслужили.

Піст повинен стати для кожного із нас часом молитви, часом покаяння, сліз, преображення та оновлення, часом пробудження до нового духовного життя.

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *