Яким би не було життя…

Share

Кожен із нас переживає біль та смуток, страждання та втрати. Якими б болючими не були дні нашого життя, якими б важкими не здавалися наші  випробування ми повинні не забувати про радість. Апостол Павло звертається до кожного із нас: «як сумні, та завжди веселі» (ІІ Кор. 6:10).

Чи можемо ми переживати і сум і радість одночасно? Як ми можемо «завжди радіти» посеред наших страждань та терпінь. Як не дивно, але кожен із нас це може, але не самотужки, а з допомогою Святого Духа. Святе Письмо вчить: «Усі бо його дні лише біль, мука – його клопіт: навіть уночі не спочиває його серце; і це теж марнота. Нема нічого ліпшого для чоловіка, як їсти, пити та зазнавати собі добра з своєї праці. Я спостеріг також, що це з руки Божої приходить. Бо, хто йому до вподоби, тому дає він мудрість, знання й радість» (Проп. 2:23-24).

Наш Небесний Отець постійно утішає нас у скорботах та благословляє щедрими дарами. Навчімося тільки приймати Його допомогу та дякувати за все, що маємо.

Не сумуймо за вчорашнім днем.

Досить часто ми починаємо сумувати за «добрими старими днями», за всім тим, що відбувалося колись, втрачаючи дар сьогодення, подавляючи Божі дари радості теперішнього дня. Якщо ми будемо жити минулим, бажаючи, щоби все залишилося по-старому, томи втратимо всі ті дари, котрі Бог приготував для нас на сьогодні. Ось чому Соломон попереджав нас: «Не кажи, що часи колишні були ліпші, ніж теперішні, бо то не мудрість піддала тобі це питання» (Проп. 7:10).

Ми швидко забуваємо, що в минулому у нас також були свої випробовування, страждання та болі. Ми також забуваємо, що через усе це провів нас Господь, тому дякуймо за все, що маємо. Перестаньмо жаліти за вчорашнім днем, з мудрість дякуймо Богу за щедроти та благословення, котрі оновлюються кожного ранку: «Оце пригадую я моєму серцю і тому надіюсь. Ласки Господні не скінчились, не вичерпалось його милосердя. Вони нові щоранку, велика твоя вірність» (Плач. 3:21-23).

Не очікуймо завтрашнього дня.

Іноді ми прагнемо забути про всі ті скорботи, котрі відбуваються з нами, мріючи про щасливе життя завтра. Нас надихає тільки одна думка, що скоро все переміниться на краще, і тоді ми знову будемо радіти та веселитися. Ми уявляємо, що проблеми вирішаться самі собою, хвороба зникне, всі справи закінчаться, діти виростуть. І все своє життя ми тільки те й робимо, що мріємо: коли я закінчу навчання, то буду щасливим; коли я одружуся, то буду щасливим; коли в мене буде дитинка, то я буду щасливим; коли діти виростуть, то я буду щасливим; коли я пройду всі випробовування, то буду щасливим.

Думаючи про майбутні дні, ми втрачаємо радість сьогоднішнього дня, втрачаємо бути щасливими вже тепер. В майбутньому дні будуть, може й не такі проблеми, але свої: «Не журіться, отже, завтрашнім днем; завтрашній день турбуватиметься сам про себе. Доволі дневі його лиха» (Мт. 6:34). Якщо ми будемо уявляти собі безтурботне майбутнє, то втратимо радість, котру Господь має для нас сьогодні. Кожному із нас достатньо своїх клопотів, але і достатньо Божих дарів радості: «Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни» (Як. 1:17).

Живімо з очікуванням сьогодення.

Якщо ми живемо заради майбутнього чи сумуємо за минулим, то теперішні проблеми зломлять нас, залишивши без Божих благословень. Ми повинні прислухатися до біблійної поради: «Цей день учинив Господь, радіймо й веселімся в ньому!» (Пс.118:24).

Як можна радіти та веселитися в сумний день? Пораду дає нам цар Давид: «Господи, удосвіта ти голос мій почуєш, удосвіта буду молитися до тебе й виглядати» (Пс. 54). Коли нас оточать проблеми, то принесімо їх у молитві Богу, не втрачаймо надії на Його допомогу та спостерігаймо, як Він благословлятиме нас впродовж дня.

Пам’ятаймо найбільший день в історії.

Може трапитися й таке, що ми будемо молитися та очікувати, але не бачити благословень сьогоднішнього дня, – одні тільки проблеми, болі та терпіння. Не сумуймо, а повернімося в той час, коли ми отримали найбільший дар зі всіх. Час, коли більше, як дві тисячі років тому, Бог послав Свого Сина померти за наші гріхи. Він взяв на Себе наші скорботи та поніс наші печалі, ті самі, котрі ми так гостро відчуваємо сьогодні: «Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані» (Іс. 53:4-5).

Фото ілюстративне, створене:Gerd Altmannдля сайту Pixabay

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.