Християнське розуміння Часу

Share

Говорячи про час, можемо сказати, що це тривалість чого-небудь, що можна виміряти секундами, хвилинами та годинами. Так само про час можемо сказати, що це той момент, в котрому відбувається що-небудь. Час так само є певний період, певна епоха, пора чи рік. Про час можна багато говорити. Про це чимало було сказано та написано філософами, але це для нас не є важливим. Спробуймо глянути на час через призму Біблії.

Згідно Біблії: Бог – це Дух («Господь же – дух» ІІ Кор. 3:17), тому Бог – вічний. Проголошуючи Бога вічним та незмінним, Святе Письмо свідчить про те, що Господь існує поза часом та не може бути обмеженим у часі. Про це книга Псалмів говорить так: «Ти повертаєш людей у порох, кажучи: «Поверніться, сини людські!». Бо тисяча літ в очах у тебе, мов день учорашній, що минув, і мов нічна сторожа. Змітаєш геть їх: вони стають, мов сон уранці, Мов та трава, що зеленіє» (Пс. 90(89):3-5).

Час є Божим творінням. Проте, з якою метою він був створений? Про час можемо сказати, що це є атрибут фізичного матеріального світу. Час появився тоді, коли появилася наша вселена. Цей момент Слово Боже називає початком: «На початку сотворив Бог небо й землю» (Бут. 1:1)

На початку був Бог, а, отже, була безчасовість. Створюючи світ, Бог дає людині і час. Отже, людині належить вміло цей час використовувати, щоби вона знову змогла увійти в безчасовість.

В 14-му стиху книги Буття говориться про створення небесних світил, для того, щоб люди могли відрізняти день від ночі і вираховувати час: «Нехай будуть світила на тверді небесній, щоб відділяти день від ночі й нехай вони будуть знаками для пір (року), для днів і років» (Бут. 1:14).

Первородний гріх знищив гармонію людини із Богом, а це проявилося у функціонуванні часу також. Час став чимось таким, що нас обтяжує, став для людини проблемою, людина увійшла у своєрідну суперечність із часом. Щоб усвідомити цю дисгармонію людини із часом Церква пропонує часослов.

Часослов стає своєрідним дороговказом для нас християн, бо без цього дороговказу ми стаємо залежними від часу, час перетвориться для нас на муку та виснаження. Часослов Божим словом освячує наш час та стає шляхом нашого спасіння.

Господь створив для нас час, але ми, на жаль, не вміємо ним добре користуватися. Бог воплотився у світі, але світ Його не прийняв, відкинув. Ці дві помилки тяжіють над нами до сьогоднішнього дня.

Час та матерія є пов’язані між собою: із кінцем однієї субстанції відпадає потреба  в іншій. Наше життя на землі – це час, у якому ми маємо віднайти Бога: «Він створив з одного ввесь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи і границі їхнього оселення, щоб вони шукали Бога, чи, може, навпомацки не знайдуть його, – хоч він від кожного з нас недалеко» (Дії 17:26-27).

Все, що має початок теж має і кінець, оскільки час має початок, то логічно припустити, що він буде мати і кінець «Ангел же, якого я бачив, що стоїть на морі і на землі, підняв руку свою праву до неба, і поклявся тим, хто живе на віки вічні, хто створив небо і все на ньому, і землю і все на ній, і море і все в ньому: що часу вже не буде» (Одкровення 10:5-6).

Як вже говорилось, що коли перестане існувати матерія, то перестане існувати і час «Ти, Господи, напочатку заснував землю і небеса – діло рук твоїх. Вони загинуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються. Ти їх, неначе одежину, згорнеш і, немов одежа, вони зміняться. Ти ж – той самий, і літа твої не скінчаться» (Євреїв 1:10-12). Про це ж писав пророк Ісая: «Зітліє все небесне військо, небо звинеться, мов сувій, і все його військо упаде, як спадає лист із лози та неспіла смоква падає із смоківниці» (Ісая 34:4).

Знаючи, що час для нас рано чи пізно закінчиться, знаючи, що прийде кінець часу, задумаймось як християнин має відноситись до часу, бо Біблія закликає нас мудро розпоряджатись своїм часом: «Навчи ж нас дні наші рахувати, щоб ми дійшли до розуму доброго» (Псалом 90(89):12)

Як часто ми говоримо: «Я нічого не встигаю, час безупинно летить», щоб цього не відбувалося, щоб час не летів попереду нас слід, щоб ми через Боже слово усвідомлювали наш час, щоби наша молитва не залежала від нашого годинника. Коли ми на молитві, то маємо усвідомлювати, що це є час нашого спасіння.

Опираючись на Біблійний уривок із книги Буття, в якому сказано: «І був вечір і був ранок – день перший» (Бут. 1:5), Церква розпочинає добовий круг із вечора.

Пізніше псалмопівець розпочне свою молитву словами: «Увечері й уранці і опівдні я квилитиму й стогнатиму, і мій голос він почує» (Пс. 55:18), а в іншому місці читаємо: «Нехай моя молитва стане перед тобою… немов вечірня жертва» (Пс. 141:2). Тому і не дивно, що вечірня в своїй структурі говорить нам про створення світу, створення людини, первородний гріх, вигнання з раю, про покаяння та молитву спасіння.

Іполит Римський розрізняє в молитвах два часи: коли вірні пробудяться ранком зі сну, перед тим як підуть до праці, та перед тим як ляжуть спати. Молитися потрібно в кожному часі та в кожному місці, – повчає Тертуліан. Не менше трьох разів на день має відбуватися наша молитва говорить Оріген, при цьому він зазначає, що все життя християнина мало б стати однією безперестанною молитвою.

Як Старий, так само і Новий Завіти, а пізніше і Отці Церкви приймають поділ доби на часи:

  • Час І – 6 година – згадується радість із воплочення Сина Божого;
  • Час ІІІ – 9 година – темою є заслання на апостолів Святого Духа;
  • Час VІ – 12 година – згадується розп’яття Господа Нашого Ісуса Христа;
  • Час ІХ – 15 година – згадується хресна смерть Ісуса Христа.

Будучи наймудрішим серед людей цар Соломон сказав такі слова: «Усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом: час народитись і час померти, час садити і час посаджене виривати. Час убивати й час лікувати, час руйнувати і час будувати. Час плакати і час сміятись, час сумувати і час танцювати. Час розкидати каміння і час його збирати, час обіймати і час обіймів уникати. Час шукати і час губити, час зберігати і час розкидати. Час роздирати і час ізшивати, час мовчати і час говорити. Час любити і час ненавидіти, час на війну і час на мир» (Проповідник 3:1-8)

Дійсно «усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом». Це означає, що якщо ви колись появились на землі, то прийде час, що ви помрете та після смерті повстанете перед вічністю, в якій не буде вже часу.

Де кожен із нас буде проводити свою вічність? З ким: з Богом чи без Нього?

Саме зараз слід зробити свій вибір, поки у нас ще є час.

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *