Надвірнянський Деканат
Духовні науки

Чому ми не можемо іти за Ісусом окремо від Церкви?

Share

Чи можемо ми любити Ісуса, але бути далекими від Церкви? Чи можемо ми любити Господа, але не бути частиною церковної культури? Чи можемо ми іти за Христом окремо від Церкви? Чи можемо ми відрізати палець і очікувати, щоби він виконував своє призначення та правильно функціонував?

Що ж про це говорить Святе Письмо?

У Святому Письмі читаємо, коли люди йшли за Ісусом, Він відразу робив їх частиною Своєї спільноти. Спочатку в Ісуса було 12 учнів: «Скликавши дванадцятьох, Ісус дав їм силу й владу над усіма бісами, й оздоровляти недуги, і тоді послав їх проповідувати Царство Боже й недужих лікувати» (Лк. 9:1-2), а потім 70: «Після цього Господь призначив сімдесят двох інших і послав їх перед собою в кожне місто й місце, куди сам мав прийти» (Лк. 10:1). Він сказав, що з ними збудує Свою Церкву: «Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16:18). І тут ми бачимо Церкву на етапі зародження. Ісус кличе своїх учнів, щоби започаткувати Церкву.

Церква нерозривно пов’язана з Ісусом. Апостол Павло називає Церкву повнотою Ісуса і Тілом Христа: «Він усе підкорив під його ноги й вивищив його понад усе, як Голову Церкви, яка є його тілом, повнотою того, що виповнює все в усіх» (Еф. 1:22-23). Це означає, що ті, хто йдуть за Христом окремо від Церкви, намагаються йти за головою без тіла.

Церква – це видимий прояв невидимого Бога. Апостола Іван наголошує, що ми є подібними до Бога: «Любов у нас звершується в тому, що ми маємо довір’я в день суду, бо як він є, так і ми в цьому світі» (І Ів. 4:17). Він також ототожнює любов до невидимого Бога з любов’ю до видимої Церкви: «Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить» (І Ів. 4:20). Тіло Христа продовжує перебувати не тільки в духовному світі, але й фізичному: «Ви приступили до гори Сіону й міста Бога живого, до небесного Єрусалиму, до безлічі ангелів, до святкових зборів, до церкви первородних, записаних на небі, і до судді всіх – Бога, до духів праведників, що вже дійшли до досконалості» (Євр. 12:22-23). В тому, що Церква, перебуваючи на землі, одночасно існує і на небесах прихована велика незбагненна тайна. Тому так важливо, щоби у фізичному світі існували церковні спільноти, котрі збирають своїх вірних в одну велику сім’ю. і ми це бачимо у всіх посланнях Нового Завіту: «…щоб ти знав, як слід поводитися в домі Божім, яким є Церква Бога живого, стовп та основа правди» (І Тим. 3:15).

Отже, ми не можемо стати учнями Христа окремо від Церкви. Євангелист Матей наголошує: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28:19-20). Хрещення стає тим офіційним обрядом посвячення та прийняття людей до Христової Церкви. З цього моменту кожен християнин, перебуваючи у лоні Церкви, може сміливо іти за Христом.

Також ми не можемо почути Бога окремо від Церкви. В книзі Одкровення Ісус сім раз благає нас почути те, що Святий Дух говорить церквам.

«Переможному дам споживати від дерева життя, що в Божому раю» (Одк. 2:7)

«Хто має ухо, нехай слухає, що Дух говорить Церквам» (Одк. 3:6)

«Царство світу сталося царством Господа нашого і Христа його, і він царюватиме на віки вічні» (Одк. 11:15)

«Як хто має ухо, нехай слухає» (Одк. 13:9)

«Ці проти Агнця воюватимуть, і Агнець переможе їх, бо він – Владика над владиками і Цар над царями, і ті, що з ним, вони покликані і вибрані і вірні» (Одк. 17:14)

«Спасіння і слава і сила Богу нашому, бо істинні і справедливі суди його; бо він осудив блудницю велику, яка розтлила землю розпустою своєю, і він помстив за кров слуг своїх від руки її» (Одк. 19:1-2)

«Я, Ісус, послав ангела мого засвідчити вам про це в церквах… Говорить, хто свідчить це: Так, приходжу скоро» (Одк. 22:16;20) .

Як бачимо, люди не могли почути Слово Боже, не перебуваючи кожен у своїй помісній Церкві. Також важливе й те, що, коли Ісус хотів щось сказати, Він завжди говорив через посланців тієї чи іншої Церкви.

Ісус повернеться за Своєю нареченою. В посланні до Ефесян читаємо: «Христос полюбив Церкву й видав себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води зо словом, щоб появити собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чогось подібного, але щоб була свята й непорочна» (Еф. 5:25-27). Ісус повернеться за Своєю нареченою, а не окремо – за кожним християнином. Ісус так сильно любить Свою наречену, що апостол Павло попереджає послідовників Ісуса не викликати розділень, бо Христос буде судити за кожен неправильний крок: «Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу. Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п’є. Ось чому у вас багато недужих та хворих, а чимало й умирають. Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили. Коли ж Господь нас судить, він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зо світом. Отож, брати мої, коли ви сходитеся їсти, один одного дожидайте. Як хтось голодний, хай їсть удома, щоб вам не сходитися на засуд. Про інше ж, як прийду, розпоряджу» (І Кор. 11:27-34).

Щоби жити по-християнськи ми повинні користуватися дарами, котрі перебувають у Церкві Христовій.

Апостола Павло пише: «І він сам настановив одних апостолами, інших – пророками, ще інших – євангелистами і пастирями, і вчителями, для вдосконалення святих на діло служби, на будування Христового тіла» (Еф. 4:11-12). Тіло Христове потребує кожного із нас: апостолів, пророків, євангелистів, пастирів, вчителів і добрих та вірних християн. Крім того, апостол Павло описує Церкву як людське тіло, функціонування якого залежить від різних частин: «Так само, як тіло є одне, хоч і багато має членів, і всі члени тіла, хоч є їх і багато, становлять одне тіло, так і Христос. Усі бо ми христилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, і всі ми були напоєні одним лише Духом. Тіло бо складається не з одного тільки члена, а з багатьох. Коли б нога сказала: «Я не рука, отже не входжу у склад тіла», – то хіба через те не належала б до тіла?. І коли б вухо сказало: «Я не око, отже не входжу у склад тіла», – то хіба через те воно не належало б до тіла? Якби все тіло було оком, де ж тоді був би слух? Якби все воно було вухом, де був би нюх? Таж Бог розподілив члени – кожного з них – у тілі, як хотів. Якби все було одним членом, де було б тіло? Тепер же членів є багато, але одне лиш тіло. Не може око руці сказати: «Ти мені непотрібна!» Чи голова ногам: «Ви мені непотрібні!». Бо ж члени тіла, що слабшими здаються, є найпотрібніші; і тим членам, що здаються непочесними в тілі, ми, власне, даємо більше честі, і наші непристойні члени зазнають більшої пошани; ті ж, що у нас пристойні, її не потребують. Та Бог так уклав тіло, що дав більше честі нижчому членові, щоб не було роздору в тілі, але щоб члени дбали однаково один про одного. І як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени. Ви ж – Христове тіло, і члени кожний зокрема» (І Кор. 12:12-27).

Як бачимо, Бог не покладається на якусь окрему людину, котра могла б послужити Його Церкві, але розділяє й виливає Свої дари на усіх  відповідно з Його волею. Дари призначені багатьом членам Христової Церкви: «Є і між дарами різниця, але Дух той самий; різниця теж і між служінням, але Господь той самий. Різниця є і між ділами, але Бог той самий, який усе в усіх робить. Кожному дається виявлення Духа на спільну користь. Одному бо дається через Духа слово мудрості; іншому, згідно з тим самим Духом, слово знання; іншому віра у тім самім Дусі; іншому дар зцілення у тім єдинім Дусі; іншому сила творити чуда; іншому дар пророкування; іншому розпізнавання духів, іншому різні мови, іншому ж тлумачення мов. А все це чинить один і той же Дух, що розподіляє кожному, як він хоче» (І Кор. 12:4-11).

Ті, хто ще перебувають за межами Христової Церкви, не можуть самостійно функціонувати у Христі так, як пензлик не може здійснювати свою роботу окремо від нервової системи, руки, серця, мозку та інших частин людського тіла.

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *