Люби Господа, Бога твого

Share

З того часу, коли Христос вперше в історії людства сказав, що любов до Бога є поєднана із любов’ю до ближнього їх не можливо виконати поодинці. Законник, спокушаючи Христа, запитав: «Котра найбільша Заповідь?». Вже це саме питання свідчить про те, що законник боявся відкрито сказати, що він думав про Христа, тому він вдався до таких хитросплетінь. Іноді ми, люди, поступаємо так само.

Одна жінка, прокинувшись зранку на день святого Валентина, каже до свого чоловіка: «Любий, мені снилося, що ти подарував мені намисто із перл, як ти думаєш, що це може означати?». На що чоловік відповів: «Ввечері довідаєшся». після роботи він прийшов додому з пакуночком, який вручив дружині. Вона з нетерпінням розкрила той пакунок і на своє велике здивування знайшла там книгу «Тлумачення снів».

Законник запитав Христа про найбільшу заповідь не тому, що хотів це з’ясувати чи дізнатися думку Ісуса, але тому, що фарисеї дивилися на Ісуса як фізик-ядерщик дивиться на випускника школи. Фарисеї присвятили своє життя вивчення Мойсеєвого закону. То ж фарисей хотів просто з Ісусом вступити в дискусію, в якій він сподівався перемогти. Питання цього законника було сформульовано таким чином, що будь-яка відповідь приводила до дискусії про закон Мойсея, який нараховував 613 заповідей. Варто було Христу обрати одну із них, і зразу ж виникла дискусія: чому Він вибрав цю, а не іншу.

Ця ситуація нагадує єврейську матір, яка прийшла в магазин купити сину сорочку, але не знала котру обрати: синю чи червону. Вона запитала сина, яка сорочка йому подобається. Він відповів, що йому подобаються обидві, тому слід купити синю та червону. Тоді мати сказала, щоб він пішов у примірочну, щоби вдягнути одну із сорочок. Коли син вийшов у синій, мати зробила висновок, що червона йому не подобається, тому заплатила тільки за синю.

Всі 613 заповідей вважалися однаково важливими. Деякі розділяли їх на 365 забороняючих (не роби…) по одній на кожен день року та 268 наказуючих (зроби…) одна на кожну кістку людського тіла. Це вони пояснювали тим, що закон має силу на всякий час та на кожен людський рух.

Своєю відповіддю на питання про найбільшу заповідь, Христос ніби переступає через закон як юридичну норму. Господь, ніби говорить, що кожна дія, кожен закон, кожне слово в законі Божому випливають з любові. Матей нагадує про слова пророка Осії: «Бо я бажаю милості, а не жертви; і знання Бога – над всепалення» (Ос. 6:6). мало є виконувати закон формально, Бог прагне, щоб кожен наш вчинок випливав не із страху порушити закон, а із любові та милосердного серця.

Протягом історії Церкви виникло чимало різних традицій та звичаїв. Декотрі уже відійшли в минуле, інших ми ще дотримуємося. Проте багато хто вважає ці традиції важливішими за Євангеліє, заповіді та Святі Таїнства. Багато людей вважають, що досить важливим є мати у своїй оселі освячену воду чи освячену вербову лозу, але при цьому не відчувають потреби бути у цей святковий день на Службі Божій; для декого найважливішим є посвятити Пасху на Великодні свята, але не чуються в обов’язку приступити до Сповіді та Святого Причастя; для інших важливим може бути: посвятити віночки, зілля для охорони свого дому, але роль віри та молитви відкладається на другий план. Це все може свідчити тільки про одне: брак віри та любові до Бога.

Ми, люди, дуже часто прагнемо любов отримати, але не завжди готові її дарувати іншим. Після бурхливого шторму тисячі морських зірок було викинуто на берег. Без води вони були приречені на загибель. Один маленький хлопчик їх дбайливо збирав та відром відносив до води. Старший чоловік, який спостерігав за роботою дитини, вирів йому пояснити, що на березі опинилися тисячі,а  може й мільйони морських зірок вздовж цілого узбережжя. «Дуже добре, що ти любиш природу, але спасіння кількох десяток зірок не буде мати жодного значення, бо більшість із них все рівно помре на березі.». Хлопчик підняв чергову морську зірку зі словами: «Для всіх, звичайно, що не буде… Але для цієї єдиної, що в мене в руці – буде», – і випустив зірку в океан.

Напевно, що можливості однієї людини можуть видатися досить нікчемними у порівнянні із глобальними потребами цілого людства. напевно, що жоден із нас не зможе всіх обігріти, нагодувати, витерти сльози з усіх облич, але кожен із нас може покращити життя однієї людини, яка живе поруч із нами.

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.