Пане… зо страху… закопав талант твій у землю…

Сьогоднішня Євангельська розповідь доносить до нас притчу, яку Ісус Христос проголосив Своїм апостолам перед ув’язненням в Оливному саду. Ця притча оповідає нам історію про різні таланти, які господар віддав своїм слугам. Ці три слуги отримали різну кількість таланів: один – п’ять, другий – два, а третій – один. Звісно, що це не відображає меншовартість одних слуг над іншими, але проявляє Божу щедрість.

Інколи від людей можна почути, що вони не отримали жодних дарів, що про них Бог просто забув. Проте чи пам’ятають ці люди про один талант, який поєднує всіх людей – це дар життя, можливість творити добро, любити Бога і ближніх добрим словом, ділами милосердя, молитвою. У ставленні до талантів, даних нам Богом, потрібно уникати крайнощів. Ми не повинні переоцінювати ні себе, ні свої таланти, не повинні думати про себе, як незамінний стовп, на якому тримається цілий світ і без якого він розвалиться та зникне, бо в такому випадку за нас говорить гордість. Ми не повинні забувати, що кожен дар є надзвичайно важливим та потрібним, а інколи і незамінним. Наше людське життя складається із маленьких щоденних вчинків, в яких людина покликана служити іншим.

Відома американська просвітянка й засновниця Марта Беррі мріяла побудувати Коледж в Джорджії, де мала б змогу допомагати дітям. Вона відкрила школу для бідних, не маючи ні книг, ні приміщення, ні грошей. Коли Марта звернулася за допомогою до Генрі Форда, той порився в кишенях і видав їй 10 центів. Така дія мільйонера могла образити будь-кого, але не Марту. Вона взяла монету, купила насіння, посадила город, продала врожай, купила нового насіння і знову посадила город. Через чотири роки Марта назбирала достатньо грошей, щоби купити для школи старе приміщення. Після цього вона повернулася до Форда зі словами: «Подивися, що зробили твої 10 центів!». Форд був настільки вражений, що пожертвував школі мільйон…

Дорогі брати і сестри, тим паном, який обдарував своїх слуг, звичайно, що є Господь, який дбає про добро кожної людини. Господь не пускає людей у цей світ з пустими руками. Він кожному дає щось, що людина повинна в цьому світі реалізувати.

Що ж далі оповідає нам притча? Звичайно, що пан повертається до слуг та чекає від них розуміння. І що він натомість бачить? Ті слуги, котрі отримали п’ять та два таланти, принесли йому десять та чотири – слуги примножили таланти. Лише той, хто отримав один, не примножив його. Слуги, які примножили свої таланти, звичайно, що важко працювали, жертвували своїм часом, докладали великих зусиль, віддавалися цілком праці. Вони прийшли до пана та з вдячністю звітують про дані таланти. Тільки той слуга, який закопав свій талант, приходить до пана не з покаянням, а зі звинуваченням. Він нічого не зробив для того, щоби примножити те, що отримав. Коли ж приходить час дати звіт зі свого таланту, він не кається та не визнає, що був лінивий. Цей слуга, звичайно, що знав, що талант йому даний не для того, щоб його закопати в землю, а для того, щоб використати його на добро, однак він цього не зробив. Він відчуває, що зробив зле і старається провину перекласти на свого пана. Слуга наголошує на жорстокості свого пана: «Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: пожинаєш, де не сіяв, і визбируєш, де ти не розсипав. Тому, зо страху, я пішов і закопав талант твій у землю» (Мт. 25:24-25). Ми бачимо повну протилежність слуг: одні вдячні, за даний їм шанс зреалізувати себе, а той чоловік, який закопав свій талант, він не тільки не сповнив волю свого пана, бо був лінивий, але ще й занедбав те, що йому дано.

Господар нічого не заперечує, не оправдовується, тільки звертається до слуги такими словами: «Ти знав, що я пожинаю, де не сіяв, і визбирую, де я не розсипав. Тож треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками» (Мт. 25:26-27). Натомість господар не тільки не забирає своє назад, а, навпаки, дарує.

Кожен з нас має певні дари: хтось має гарний бізнес, хтось є добрим чиновником, хтось – добрим науковцем, митцем, юристом, лікарем чи вчителем, всі маємо пам’ятати про те, що кожен наш дар є необхідним у цьому житті. Свою притчу Христос адресує усім людям на землі – незалежно від часу і місця. Кожен з нас повинен знайти себе у цій притчі, і, проаналізувавши її через призму власного життя, кожен з нас повинен змінитися. Інакше – закопаний нами талант буде свідчити тільки про те, що ми власноруч закопали в землю і власну душу, і власне вічне майбутнє з Богом.

Тож, дорогі во Христі, добре використовуймо ті дари, які дав нам Господь. Поки маємо час використовуймо кожну можливість, яку дає нам Господь, втираймо кожну сльозу, яку можемо обтерти, відкидаймо всяку біду, яку можемо відкинути. Багато потрібно для того, щоб наповнити душу безсмертними благами, але прийде повнота часу і тоді «праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого» (Мт. 13,43). І, хто тут був вірним в малому, той буде там поставленим над великим. Амінь.

сайт парафії Святого Миколая

Share

One thought on “Пане… зо страху… закопав талант твій у землю…

  • 27/10/2016 at 14:22
    Permalink

    Господи, поможи не закопати талант…

    Reply

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *