Проповідь на 15 неділю по Зісланні Святого Духа
До Ісуса прийшов один законовчитель, але прийшов, не щоби послухати та чогось навчитися, а, щоби випробувати Христа. Він запитав Його: «Учителю, котра найбільша заповідь у законі?» (Мт. 22:36). Ісус відразу відповідає: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю…. Люби ближнього твого, як себе самого» (Мт. 22:37-39).
Чи таку відповідь хотів почути наш законовчитель? Адже від тепер він дізнався, що потрібно любити Господа усім своїм серцем, повністю, цілковито, безмежно. Мало того, він ще й дізнався, що потрібно любити свого ближнього, тобто кожну людину, яка була поруч. Він, такий багатий, такий розумний, такий пихатий, має любити того, хто є маловартісним та незначущим у життям, непомітним та знедоленим. Напевно, не таку відповідь він прагнув почути від Христа.
А, яку відповідь ми хочемо почути від нашого Спасителя? Адже ці дві заповіді – це сенс нашого життя. Бо немає нічого кращого за те, щоби досконало любити Бога і ближнього. Дві заповіді любові – це, немов ті дві завіси, котрі тримають двері до Царства Небесного. Якщо одна зламається, до двері починають хитатися, їх дуже важко є відчинити.
Як не дивно, але ці дві заповіді любові не можуть існувати одна без одної. Ми не можемо любити Бога, але не любити свого ближнього. Так само ми не можемо казати, що любимо свого ближнього, але не любимо Бога.
Ці дві заповіді любові ми дуже добре розуміємо, ми знаємо їх і можемо відразу сказати, якщо про них хтось нас запитає. Бо вже з раннього дитинства нас учили цих заповідей любові. і ми це розуміємо, але чи виконуємо?
Сьогодні Господь запитує кожного з нас наскільки є дієвими ці заповіді у нашому житті. Наскільки вони добре функціонують, наскільки добре вжилися у нас? Можливо, комусь потрібно щось перемінити, щось укріпити, щось відсікти, а щось додати. Можливо ми і розуміємо, що щось не те коїться із нами, але самі не можемо самотужки впоратися із цим. І це не страшно. З цим можна впоратися. Нам тільки потрібно пройти найважчі у нашому житті 30 сантиметрів: від розуму до серця. Це є найдовший і найважчий відрізок, бо дуже часто ми можемо знати, ми можемо розуміти, неодноразово чути, але не можемо нічого вдіяти із нашою любов’ю. Тому цей шлях інколи є таким довгим, щоби його подолати. Проте потрібно докласти зусиль, щоби все ж таки його пройти. І тоді ми побачимо, як покращиться наше життя. Бо воно тримається тільки на цих завісах любові до Бога і до людини. Не біймося цього шляху. Не біймося відкрити своє серце до любові. Не біймося розгорнути свої руки для обіймів. Не біймося широко відчинити свою душу для зустрічі із Богом.
Сьогодні ми отримали запрошення від Господа. Запрошення впусти у наше життя любов. Коли святий Ігнатій просив у Господа: «Дай мені лише Твою любов і благодать, і цього достатньо для мене. Вчини, щоби я любив, і був любленим Тобою. Не бажаю і не хочу бажати нічого іншого». Прекрасні слова, в яких ми бачимо велич святих. Ці слова мають торкнутися глибин нашого життя і щось змінити у ньому. Ми віримо, що ми є любленими Богом. Може не завжди це ми усвідомлюємо, відчуваємо чи засвідчуємо. Проте любов Бога від цього не маліє, не зникає, а залишається з нами упродовж цілого нашого життя.
Сьогодні просімо Господа, щоби ми усвідомили, що ми є люблені Ним. І, щоби уже від сьогодні, ми навчилися та зуміли любили Бога та свого ближнього. Любили любов’ю нелицемірною, безкорисливою, а щирою, тихою та непомітною.
Хай Божа благодать допоможе нам, щоби ці Заповіді Любові увійшли у наше житті і розпочали діяти в ньому
Веб-ресурс Парафії Святого Миколая УГКЦ
Зображення ілюстративне Ronald Sandino – Pixabay