Надвірнянський Деканат
Проповіді

Проповідь на хрестопоклінну неділю

Share

Подібно як мандрівник, котрий пройшов половину шляху і потребує зупинки, щоб відпочити, щоби відновити всі свої сили, випити холодної води та підкріпитися, так само і нам християнам, що вже здолали половину шляху днями Великого Посту теж потрібна зупинка, щоб скріпити свої духовні сили. Для такої підтримки та підкріплення виноситься Чесний Животворящий Хрест Господа Нашого Ісуса Христа.

Ісус Христос звертається до юрби, яка йшла за ними із такими словами: «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мр. 8:34-35). Не всі були готові йти за Христом. І тільки деякі люди готові були заплатити таку високу ціну. Юрба, котра ходила за Христом, сподівалась побачити чудо, зцілитися від хвороб, безкоштовно отримати хліб та рибу. Проте ця юрба тільки ходила, більшість так і не стали вірними послідовниками Христа.

«Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мр. 8:34). Ця вимога стосується не тільки апостолів, але і всіх нас, що хочемо бути послідовниками Ісуса. Учень Ісуса повинен нести свого хреста. Це дуже сильний образ. Що означали ці слова для сучасників Ісуса? Ісус уподібнює своїх учнів до злочинців засуджених до покарання через розп’яття, котрі повинні були нести перекладену від свого хреста на місце страти. В Палестині в часи Римського панування на це покарання засуджували бунтівників та рабів. Розп’яття було болісною та ганебною карою, яка навіювала страх на людей, тому вони старалися не використовувати саме слово «хрест», а заміняли його на «погане дерево».

 Людина, котра наважується нести свій хрест за Христом має бути готовою, що її будуть осуджувати, на неї будуть зводити наклепи. Ісус не обіцяє Своїм учням теплого та затишного життя, Господь не говорить що якщо ми підемо за ним то нас обійдуть стороною бурі та незгоди.

За останні дві тисячі років багато чого змінилось в технічному плані, але людська природа лишилася незмінною. Про те Слова Христові і надалі є незмінними. Слова Спасителя, сказані учням тоді, справедливі й для нас: «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мр. 8:34-35). Як бачимо ціна спасіння не змінилася, Царство Небесне не стало дешевшим.

У кожної людини своє неповторне життя, у кожного свої власні терпіння, колючки, хрести. Наше життя розпочинається народження, болючим як для малюка, так і для матері. Після цього дитина проходить через досвід дитинства з його безтурботними радощами, але одночасно: хворобами, травмами та болючим досвідом. Коли дитина стає підлітком, зустрічається з цілим рядом моральних проблем і травм, бо починає розуміти життя таким як воно є насправді, на відміну від того, що уявлялося в мріях. Проходить час і на людину звалюється гора обов’язків: робота, родина, власні діти, матеріальні труднощі, турбота про батьків. З часом, сама людина починає хворіти, тіло відмовляється виконувати звичну роботу, зростає втома, поступово людське життя підходить до свого завершення. Кожен із нас болем починає і завершує свої дні на землі. Уникнути цього не можливо. Це все є тягарі нашого життя.

Апостол Павло говорить про «колючки в тілі» (пор. ІІ Кор. 12:7), з якими йому доводиться жити. Слово Боже не говорить нам, що це за колючки. Можливо, тут апостол має на увазі якусь невиліковну хворобу чи ваду. В наш час багато людей навчилися жити та долати важкі хвороби. В кожної людини ці колючки – різні, тому слід навчитися жити з ними.

Ніхто не обирає свого тягаря, ніхто добровільно не обирає якоїсь хвороби, тобто колючок життя. Нам залишається лише навчитися з ними жити. На відміну від них, хрестом є те, що людина обирає сама. “Зректися себе та взяти свій хрест” людина може лише свідомо. «Взяти свій хрест» – це прийняти на себе тягарі та колючки інших людей. Саме свідомим рішенням і добровільним подвигом несіння хреста відрізняється від тягарів та колючок життя.

Отже, коли кожен із нас буде поклонятися Хресту, нехай не думає, яке тяжке його життя, з його скорботами, хворобами, старістю, життєвими тягарями та клопотами, а побачить очима своєї віри – силу Животворящого Хреста. Ми маємо зрозуміти: страждання не оминули Спасителя, який був Живим Богом, то і нам не слід нарікати на наші терпіння та тягарі.

Дивлячись на Чесний та Животворящий Хрест, просімо, щоби Господь скріпив наші сили. Нехай ніхто з нас не думає, що християнське життя має бути без перешкод та труднощів. Воно таке може бути тільки тоді, коли людина живе з Богом, в молитві, в смиренні, в добрих ділах, у виконанні Заповідей, тільки тоді благодать Святого Духа буде жити в людині. Спокійне та добре життя Господь нікому не обіцяв, навпаки, Він говорив: «…візьми свого Хреста та йди вслід за Мною» (Мт. 16:24) та «Хто витерпить до кінця, той буде спасенний» (Мт. 24:13).

Ми, християни останніх часів, спасаємося не подвигами – адже в нас їх немає, не любов’ю – бо наші серця глухі і не наповнені нею, не добрими справами – їх ми також не маємо… Господь через Своє милосердя дає нам ще інший шлях – шлях терпіннь та скорбот. Якщо ми будемо нести їх, не нарікаючи, тоді будемо очищати свою душу.

Святий Максим Ісповідник навчав, що не потрібно звинувачувати обставини, людей чи нарікати на своє життя, але потрібно приймати всі терпіння та скорботи як ліки для власної душі.

Стараймось у своєму житті виконати Божу волю, щоб ми, взявши свого хреста, йшли вслід за Господом без нарікання, щоб ми завжди пам’ятали, що саме в хресті запорука нашого спасіння, в хресті – наша радість та надія майбутнього життя.

Джерело

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *