Так важко бути християнином

Share

Всі ми – християни. Як знак приналежності до нашої віри ми носимо на грудях святий хрест.  І цей зовнішній знак повинен не тільки відрізняти нас від людей, котрі не йдуть за Христом, але бути накресленим в нашій душі. Христовий хрест повинен бути викарбуваним у нашому житті, житті християнина.

Бути з Христом, носити в собі Хрест Ісуса – це завжди пам’ятати про те, що ми спасаємося не ділами закону, бо, практично, у нас немає добрих діл, а вірою в Господа Ісуса Христа. І ця віра, переплетена з добрими ділами, повинна окреслити все наше життя, всю нашу поведінку, всі наші слова, всі наші думки.

Якщо ми віримо, що Христос прийшов у світ, помер за наші гріхи, воскрес, вознісся на небо, то в своєму житті ми будемо покладатися не на себе, не на свої нікчемні сили, не на закони нашого світу, а тільки на Господа. Тоді все наше життя буде протікати у Бозі.

Звичайно, на своєму шляху ми отримаємо чимало перешкод, бо жити по-християнськи у світі, котрий уже давно відійшов від Божих заповідей та законів, дуже і дуже важко. Адже так важко не гніватися там, де життєві обставини викликають гнів. Тяжко не брати участі у всеможливих плітках та осудженнях, коли з усіх сторін ми чуємо або брехню, або роздратованість, або осудження.

Тяжко бути християнином і не брати участі у гріхах. Тяжко бути християнином і розуміти, що брехнею, обманом нічого доброго для себе не здобудеш. Тяжко бути християнином і усвідомлювати, що, якщо хтось попросить допомоги, то цю допомогу потрібно надати, не задумуючись і не очікуючи жодної винагороди чи хвальби. Важко робити добрі справи без будь-якої користі для себе. Бути християнином – це всі слова, котрі ми чуємо у Святому Євангелії, втілювати у своєму житті. Тому Христос і говорить: «Коли хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною» (Мт. 16:24).

Зректися себе – це основне в житті християнина. Зректися від своїх гріхів. Від гордості потрібно зректися. Від зарозумілості в самим себе потрібно зректися. Від черствості свого серця потрібно зректися. Від духовного лінивства, гніву, роздратування потрібно зректися. Як тяжко є це зробити! Але, якщо ми цього не зробимо, якщо цього не позбудемося, якщо не візьмемо свій хрест і не підемо за Христом, то нічого доброго для себе в цьому житті ми не зробили. «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?» (Мт. 16:26).

Безцінною є людська душа! Ніщо не може з нею зрівнятися, жодні скарби світу, жодні людські винаходи, ніщо, що так ціниться у нашому світі. Та чи розуміємо ми, яким скарбом володіємо? Ми живемо на цій землі якийсь час, комусь даровано рік, десять, п’ятдесят, сто, живемо в смертному, немічному тілі, і наша безсмертна душа живе з нами цей відлік часу. І від того, як ми пройдемо життєвий шлях, буде залежати наша вічність. Господь попереджає нас, кажучи, що найцінніше у нас самих – це наша душа, перед якою бліднуть всі скарби світу.

І дальше Христос говорить, що, якщо ми назвалися християнами, якщо пішли за Ним, то не повинні соромитися жити по-християнськи. «Хто, отже, буде соромитися Мене й Моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця Свого з святими Ангелами» (Мр. 8:38).

Нам відомо, що рано чи пізно, земна історія досягне своєї кульмінації, свого кінця. І прийде Господь, і всі стануть перед Ним, і кожна людина складе звіт зі свого життя. І пригадаємо ми тоді ті миті, коли нам було соромно визнати себе християнами. Пригадаємо, як ми соромилися прощати, бо не модно було прощати. Соромилися бути милосердними, бо не прийнято бути милосердним. Соромилися молитися, бо молитва не викликала захоплень інших. Соромилися ходити у Божий храм, бо інші не розділяли нашої віри. Соромилися постити, бо світ і так цього не розумів. Соромилися любити один одного, бо світ і так не знає, що таке справжня любов. Звичайно, що таких митей було чимало у нашому житті. Як же тоді нам спастися, як понести без нарікань, не соромлячись, свій хрест, як не спіткнутися, не впасти під вагою свого життєвого хреста?

 Ми не одні, не відкинені, не погорджені. Господь прийшов в цей світ, щоб ми не були самотніми у несенні своїх хрестів. Христос говорить, що люди, котрі слухають Його слова, побачать Царство Небесне, котре прийде в силі та могутності. Церква Свята – це Боже Царство на землі, де ми отримуємо силу, щоби без нарікань нести свої хрести. В Церкві ми отримуємо благодать для наших душ. В Церкві ми одержуємо прощення своїх гріхів. В Церкві Дух Святий надихає нас до несення своїх хрестів. Господь кожному із нас дав такий хрест, який ми можемо понести.

Молімося, щоби, носячи на грудях Хрест Христа, ми завжди його носили у своєму серці, щоби ми ніколи не соромилися Його слів, щоби прагнули жити разом із Ним. Відвернімося від гріхів, вдягнімося в християнські чесноти, поширюймо віру, даруймо надію, обіймаймо любов’ю, щоби кожен, дивлячись на нас, бажав стати християнином.

Фото ілюстративне, створене:Dennis Gries для сайту Pixabay

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *