Визволення від страху

Продовження теми, початок: Страх Божий. Що це означає?

Можете також почитати: Раби Божі

В релігійній свідомості багатьох людей помітне місце займає страх перед покаранням. Серед атеїстів, взагалі, поширена думка, що віруючі, тому і вірять в Бога, бо після смерті не хочуть мучитися в пеклі.

Певна річ, що страх перед смертю та перед покаранням, котре наступить після неї є певною формою віри, проте чисто середньовічної. Саме в Середньовіччі виникли фрески та картини про страшний суд, зображення полум’я пекла та чортів, котрі мучать грішників. Такі зображення ми можемо знайти в будь-якому середньовічному храмі чи на Сході, чи на Заході. Саме тоді і з’явилося в християнстві поняття «Страшний суд». Звичайно, що ми сьогодні розуміємо, що суд цей страшний тільки тим, що він надзвичайно простий. На ньому нас не будуть питатися як ми постили та які ми мали молитовні правила, скільки молилися дев’ятниць, не будуть нас питати, до котрої конфесії ми належали, як розуміли той чи інший догмат. Суддя просто скаже: «Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт. 25:35-36). І, навпаки, «бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене» (Мт. 25:42-43).

Однак, в Середньовіччі релігія більшості була основана на страху перед муками після смерті та на покараннях ще при житті. Один із римських поетів колись сказав: «Страх створив богів». По-своєму він був правий, бо говорив не про нашу віру, не про Бога, а про богів у поганстві. Саме від язичників цей страх успадкували християни. Особливо ті, для котрих віра не була основана на Євангелії, а на природньому прагненні людини убезпечити себе перед незрозумілим та ворожим світом.

Протягом ХVІІІ-ХІХ століть під впливом розвитку природничих наук людина почала розуміти ті процеси, які відбуваються в природі на навколо неї та почала відчували потребу не буди рабом в соціальному плані. Разом із приходом розуміння прав людини почав відходити в минуле страх. Звільнившись від страху,  людина почала втрачати і віру. Це відбувалося тому, що віра була змішана із чисто поганським страхом. Цей страх, про який йде мова ще в ІV століття принесли в церковні стіни ті номінальні християни, про яких Августин говорив: «Люд, хрестившись, зовні стають, ніби християнами, але в своїй сутності залишаються поганами».

Звідси французький атеїзм епохи Відродження: люди відчули себе вільними від страху покарання та викинули Бога зі свого життя. Все вийшло, як у тій приказці: «Разом із купеллю вилляли й дитину». Разом із середньовічними забобонами, котрі неминуче повинні були відійти в минуле, людство втратило і віру. Дитиною, котру вихлюпнули разом із купеллю, стало Немовля, котре народилося у Вифлеємі.

Якщо ми особисту віру будуємо на страху перед покаранням, якщо такої віри вчимо власних дітей, то, рано чи пізно, наступить у житті такий період, що нам прийдеться пережити те, що пережив Вольтер, Дені Дідро та інші. Вони перестають боятися, стають безбожниками і, як результат, відмовляються від будь-якої моральності.

Жан-Поль Сартр розповідає, як в дитинстві, бавлячись сірниками, він пропалив килим; спочатку він чекав, що Бог, котрий все бачить покарає його за це, а потім, коли покарання не відбулося він зрозумів, що Бога не потрібно боятися, а значить все є дозволеним. Так в серці майбутнього філософа почали проростати перші пагони атеїзму та невір’я.

За книгою Георгия Честякова «С Євангелиєм в руках»

 

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *