Жителі Надвірнянщини віддали шану жертвам Голодоморів

Share

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

Ніна Виноградська

Пам’ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога  всім сущим на Землі.  Мільйони людей, які загинули у 1932-33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі. Про них пам’ятатимемо всі ми.

Ми пам’ятатимемо, ми відкриємо світу жахливе винищення українського народу шляхом штучного голодомору, ми покажемо мовчання тих мільйонних великомучеників тяжкої історії – українських селян, жертв сталінського режиму.

До цієї сумної згадки приєдналися і жителі м. Надвірна, схиливши свої голови у молитві за всіх, хто загинув жахливою голодної смертю. Заходи проходили біля меморіальної дошки Жертвам Голодоморів, що по вулиці Гетьмана Мазепи 20.

Очолив поминальне богослуження протопресвітер Надвірнянського протопресвітеріату  о. Андрій Бакота, якому співслужили священики нашого протопресвітеріату.

Роберт Конквест (один із найвідоміших авторів публікацій з історії Радянського Союзу, зокрема періоду сталінських репресій та Голодомору в Україні 1932–1933) написав: «Голод запланувала Москва для знищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян нищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями».

Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх, хто не дожив, хто недолюбив, зберегти пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *