Гріхи язика

Share

В Новому Завіті, в посланнях апостола Якова, ми читаємо про гріхи слова. Там говориться, що «язик: член маленький, а хвалиться великим… він – зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою» (Як. 3:5;8).

Апостол Яків описує язик, як: «вогонь пекельний», «вогонь малий, який запалює величезний ліс», «світ неправди», «зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою», і «ніхто з людей не може його вгамувати» (Як. 3:5-8).

Ці описи показують наскільки сильними та страшними є гріхи нашого язика. І це не дивно, бо дар слова – це один із найбільших Божих дарів людині, тому й гріхи, котрі спотворюють цей дар є дуже небезпечними та страшними.

Людина – це словесне створіння, на відміну від безсловесних тварин. Тому й дано їй ім’я «людина». Хоча і не в цьому річ, головне це те, що наш Бог та Творець – це Слово. «Слово» – це одне із імен Бога. «Споконвіку було Слово…» (Ів. 1:1) – читаємо у Святому Письмі. І саме через цю причину гріхи язика та слова – це тяжкі гріхи, бо вони відносяться до Слова, через Яке: «… постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього» (Ів. 1:3).

Дар слова – це божественний дар, який володіє надзвичайною силою. І саме цей дар слова ми можемо використати собі на благо або на зло. Бог дав його людині, щоби вона використовувала Його дар собі на благо. Проте, на жаль, ми використовуємо його саме собі на зло. І диявол знає це, тому і старається розгнуздати людський язик, розпалити людські слова.

Які ж це гріхи слова?

Пустослів’я чи марнослів’я – це коли ми говоримо ні про що, витрачаючи дар слова на суєту та пустоту. Люди грішать цим гріхом постійно, будь-де та будь з ким: вдома чи на роботі, в гостях чи навіть у Храмі. Чимало людей годинами говорять по телефоні. І саме частина цих розмов відноситься до марнослів’я, бо частина цих розмов ні про що. Божественний дар слова – надзвичайно великий дар, щоби витрачати його так необдумано, безцільно та беззмістовно. В Святому Письмі є такі Христові слова: «За кожне пусте слово, яке скажуть люди, – дадуть відповідь судного дня за нього» (Мт. 12:36). Чи готові ми відповідати за кожне своє пусте слово, витрачене марно? Бо таких слів у нас є чималенько, ними можна наповнити моря чи океани.

Пустослів’я досить погано впливає на духовне життя людини. Воно спустошує душу, виганяє з нею Божу благодать. Якщо в нашу душу приходить Божа благодать через молитву, Святе Причастя, то ми досить швидко марнуємо її, займаючись марнослів’ям, спустошуючи свою душу.

Осудження – тяжкий гріх, який міцно вкорінюється в душі людини, пускаючи могутні корені. Саме осудження когось стає головною темою наших розмов. Ми звикли осуджувати всіх: рідних, сусідів, керівників, співпрацівників, політиків, священиків, кого завгодно.

Святі Отці говорять, що зі всіх Євангельських Заповідь найважливішою є Заповідь – «Не судіте, щоб вас не судили» (Мт. 7:1). Осудження є ненависним Богові, бо через нього ми звинувачуємо іншу людину, ніби доносимо на неї. І через це ми стаємо схожими до диявола, який названий у Святому Письмі: «обвинувачем братів наших, який обмовляв їх перед Богом нашим день і ніч» (Одк. 12:10). Господь дав нам Заповідь, щоби ми любили один одного, а ми, замість цього, осуджуємо та доносимо Йому один на одного. І, як зазвичай, майже завжди, ці осудження бувають неправдивими, помилковим, хибним.

Лихослів’я – важкий гріх супроти нашого ближнього, бо тоді ми починаємо ображати, звинувачувати, обзивати людей різними словами, забуваючи, що за все це нас очікує вогненна геєна. Бо написано в Святому Письмі: «Хто ж скаже братові: Нікчема! – той підпаде Верховному Судові. А хто скаже: Дурень! – той підпаде під вогонь пекельний» (Мт 5:22). Буває, що в пориві гніву людина доходить до того, що проклинає інших людей, а навіть і найближчих та найрідніших. Прокляття – це жахлива річ, яка може мати страшні наслідки, бо тоді ворог, через отримане слово, має доступ до людини, несучи з собою зло та руйнування.

Безсоромні та лайливі слова – доволі поширений гріх. Невже не можна говорити по-людськи, без різноманітних матів та виразів? Люди часто використовують мати, без жодної на те причини, навіть не для того, щоби якось відокремити себе, а через власну безглузду звичку. За кожне сказане нами слово ми складемо звіт перед Богом.

Брехня та лицемірство – поширені гріхи, котрі притаманні дияволу. Святе Письмо говорить: «Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі» (Ів. 8:44). Окрім батька брехні він також є батьком лицемірства, бо, бувши ангелом темряви, він завжди приймає вигляд Ангела світла. Тому людина, котра звикла брехати та лицемірити, повинна усвідомити, що вона уподібнюється дияволу та всім темним силам.

Серед усіх цих гріхів є тяжкі і погані гріхи. Бо слово – це великий Божий дар, який може стати як причиною великого блага, так і великого зла. Так і слово – воно може будувати і руйнувати, лікувати та вбивати, нести благословення чи прокляття. Тому кожному із нас потрібно бути пильними та уважними у тому, як ми використовуємо своє слово. Стараймося приборкати свій язик, щоби не потрапити під пекельний вогонь.

Фото ілюстративне, створене: Robin Higgins для сайту Pixabay

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *