Надвірнянський Деканат
Духовні науки

Наші страхи та переживання у світлі Божого Слова

Share

Слова Божі завжди приносять мир та спокій, тому так важливо пам’ятати, що Господь завжди втішає та розраджує нас, а особливо тоді коли ми переживаємо страх.

Коли ви будете переживати…

«Коли ж страх мене огорне, на Тебе уповаю!» (Пс. 56:4). У кожної людини є чимало причин для переживань й тривог. Тоді ми, як ніколи, усвідомлюємо свою неміч та безсилля, щоби щось виправити. Проте, не слід опускати руки, а, навпаки, яким ми жахливим не був наш страх, підніматися й уповати на Бога. Йому відоме наше становище. Він має до нас співчуття й рішучість діяти. Ісус називає нас «маленьким стадом» (Лк. 12:32). Він знає, що ми – Його беззахисні овечки, а Він – добрий наш Пастир. Він не перестає нам говорити: «Не журіться про життя ваше, що їстимете, ані про тіло, в що вдягнетеся… Отець же ваш знає, що вам воно потрібне» (Лк. 12:22;30).

Коли ви будете говорити Богу…

«Звіряйтеся на нього повсякчас, виливайте перед ним серця ваш…і» (Пс. 62:9). У всіх наших випробуваннях ми повинні просити Бога про допомогу, ділитися з Ним і горем, і радістю, і щастям, і тривогами.

Наші страхи та тривоги – це особисті проблеми кожної людини. І тут потрібна сильна, любляча, правильна особистість, котра і почує, і допоможе, і розрадить. Такою сильною особистістю для кожного із нас має бути Бог. Перед Ним ми маємо виливати всі свої страхи, клопоти і не намагатися самостійно вирішити свої  життєві проблеми.

Коли ми пам’ятаємо про Ісуса…

Нам дана обіцянка: Бог з нами. Це і є метою Євангелія, метою нашого спасіння та прощення гріхів – близькість Бога. Святе Письмо – це історія про те, як Бог бажає налагодити з людьми міцний та тривкий зв’язок. І цей зв’язок був увіковічнений в Ісусі Христі, через Його смерть, воскресіння та вознесіння. «Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 8:38-39).

Наше сьогодення…

Поруч із обіцянкою Своєї присутності, Господь звертає нашу увагу до сьогоднішнього дня. Уявімо собі, як Він годував ізраїльський народ манною в пустині. Сьогодні Він дає нам достатньо манни, котру ми звикли називати благодаттю. Чого ще тоді нам бракує?

Читаючи Святе Письмо, ми знаходимо слова Ісуса, звернені до нас, як до маловірних. Ісус не перестає закликати нас пізнавати Його більше, зростати у Ньому, маючи віру дитини. Тоді Він всі наші страхи, переживання й клопоти візьме на Себе, залишивши нам віру й надію на Нього.

Зображення ілюстративне: kalhh із сайту: Pixabay

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *