Надвірнянський Деканат
Проповіді

Проповідь на свято апостолів Петра та Павла

Share

Дорогі брати та сестри, сьогодні ми відзначаємо пам’ять святих первоверховних апостолів Петра та Павла. Різниця між ними обома колосальна: Петро з самого початку був із Христом, був Його вірним та відданим учнем, був свідком всього, що відбувалося навколо Христа; Павло, взагалі не мав жодного відношення до євангельських подій, навпаки, був ревним ворогом Христа, гонителем християн, Його супротивником, він не вірив в Нього, як у Месію, докладав всі свої сили, щоби Христова наука не ширилася світом.

Що ж такого дивного сталося з ними? Ми знаємо, що апостоли, 12 вірних Христових учнів, були людьми, котрі знали Ісуса не тільки з самого початку Його служіння світу, але й набагато раніше. Так, Натанаїл, жив в Кані Галилейській, недалеко від того міста, де народився Христос; а інші апостоли всю свою молодість проживали неподалік. Апостол Петро виділявся між ними усіма тим, що першим визнав Христа як Сина Божого, Котрий прийшов на землю, щоби віддати Своє життя за спасіння світу.

Апостол Павло був не тільки гонителем, але також і свідком воскреслого Христа. Людина, котра раніше не вірила в Ісуса, Його ненавиділа, переслідувала, раптом так несподівано зустрічає Христа воскреслого. Всі апостоли були свідками життя, розп’яття, смерті Христа, тому й не дивно, що зустріли Його відразу після Воскресіння. Апостол Павло зустрів Ісуса через деякий час, і став зовсім іншою людиною. Від тієї зустрічі він розпочинає нове життя, присвячуючи себе на служіння й проповідь Христового Євангелія, проголошуючи Христа розп’ятого й воскреслого. Дивно чути від нього, ревного гонителя, такі сильні слова: «Коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (Кол. 15:14). Він сам усвідомлює, що саме воскреслий Христос докорінно перемінює його життя.

В житті кожного із них відбувся переломний момент, котрий перемінив їх, зробивши їх тими, ким вони і стали. Павлу, дорогою до Дамаску, де він мав висліджувати, ув’язнювати та страчувати християн, з’явився Воскреслий Христос, запитавши його: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?» (Діян. 9:4). З цього часу в його житті змінюється все: він розпочинає поширювати ревно, мужньо й відважно Євангеліє Того, Кого раніше переслідував.

А для Петра таким переломним моментом стає відречення від Христа. Перед Христовим розп’яттям, Його вірний учень, Петро, обіцяє Йому, що навіть під страхом смерті ніколи не залишить Його, але Христос відповідає: «…Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся» (Мт. 26:34). Можливо, якщо б до нього відразу підійшли вояки, він мужньо пішов би на смерть разом із Христом, але попереду на нього чекала довга ніч, повна страхів та невідомості. І Петро так непомітно відрікається від Христа, навіть сам того й не помітив – тільки крик півня розбудив приспану свідомість… і Петро заплакав. На власному прикладі перший із апостолів побачив, як легко можна стати останнім. І тільки після покаяльних сліз Петра до нього звернувся Христос: «Паси Мої вівці» (Ів. 21:7). Хоча перед цим Христос запитав його: «Чи любиш ти Мене?», запитав його тричі, на що Петро навіть був розхвилювався, але після ночі із півнем він все зрозумів: той, хто тричі відрікся, той тричі визнав свою любов. І за цю любов вони обидва будуть платити високу ціну: ані, спокою, ані комфорту, ані відпочинку. І вони обидва це прекрасно розуміли.

Дорогі у Христі, порівнювати цих двох апостолів можна довго, підкреслюючи щось подібне, а щось відмінне у їхніх життях. Тут доречно надати слово їм самим, щоби вони сказали нам, що це таке – бути першими серед апостолів, ревними та вірними Христовими учнями.

Апостол Петро звертається до кожного із нас: «Ви ж, молоді, коріться старшим. А всі ви вдягніться в покірливість одного супроти одного, Бог бо гордим противиться, а покірливим дає благодать. Смиріться, отже, під могутньою Божою рукою, щоб він підняв вас угору своєчасно. Усяку журбу вашу покладіть на нього, бо він піклується про вас. Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти» (І Петр. 5:5-8)

Апостол Павло говорить: «Я обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з коліна Веніямина, єврей з євреїв, фарисей за законом; щодо горливості – гонитель Церкви, щодо справедливості в законі – бездоганний. А те, що було мені зиском, з-за Христа я вважав за втрату. Ба, більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати… Брати, я не вважаю, що осягнув уже мету; на одне лиш зважаю: забуваю те, що позаду, і змагаюся до того, що попереду, женусь до мети, по нагороду високого Божого покликання в Христі Ісусі» (Фил. 3:5-8;12)

Ось ці два апостоли, котрих ми сьогодні прославляємо. Апостол Петро та Павло – два безстрашні проповідники: ані муки, ані хрест, ані розп’яття, ані тюрма – ніщо не змогло їх відлучити від Христової любові. І вони проповідували, і ця проповідь стала тим, чим її називає апостол Павло: віра наша – переможниця світу. І ми сьогодні радіємо, що ревний гонитель та вірний учень Христовий єдиною вірою й любов’ю перемогли світ, проголосивши народам Христа розп’ятого й воскреслого. Амінь.

Джерело: “Духовний Дзвін”

Джерело: Інтернет- Сторінка Парафії святого Миколая с. Гвізд

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *