Проповідь на неділю самарянки

Дорогі брати і сестри, в сьогоднішньому Євангельському читанні ми чули, як Спаситель прийшов до криниці Якова, щоби зустріти там жінку-самарянку. Він довго йшов до цієї жінки, долаючи Свій шлях під пекучим сонцем. Була шоста година, тобто полудень – найпекучіша пора дня – і Він знемагав від втоми та хотів пити.

У Святих Отців ми знаходимо пояснення чому Ісус йшов не вночі, коли було прохолодно, а саме вдень, коли була спека. Пояснення досить просте: вночі Ісус молився, а вдень, не втрачаючи жодної хвилинки, служив людям. І ми бачимо, що Він – наш Господь та Бог, котрий став людиною, зовсім не відкидає людські почуття. Той, Хто нас створив, плаче, коли бачить померлого. Той, хто зцілював та воскресав, знемагає від спраги та втоми. Той, Хто наситив п’ятьма хлібами п’ять тисяч людей, Той, Хто йшов хвилями моря, Той, Хто може повеліти, щоби з будь-якої скелі потекла вода, щоби вгамувати Свою спрагу – не робить цього. Ісус ні разу в Своєму житті не здійснював жодного чуда заради Себе: щоби нагодувати, вгамувати спрагу, зменшити Свою біль.

З самого Свого народження Він всеціло віддається людській немочі. Немовлятком втікає від меча Ірода, як проста людина. Проте, коли Йому приходиться зустрітися із смертю, Він покірно йде їй назустріч, щоби спасти всіх нас, щоби смерть кожної людини набула вічного життя.

І ось, до криниці, біля котрої сидить Христос, приходить самарянка, проста жінка, в котрої немає слуги, котрий мав би принести їй води. Ісус досить часто проповідував народу, а тут Він турботливо схиляється до однієї душі – однієї жінки, простої бідної чужинки, щоби навчити всіх нас, що радість для Господа полягає зовсім в малому: спасінні однієї душі від смерті.

Господь розпочинає Свою розмову із простого речення: «Дай мені напитися» (Ів.4:7). Він, Котрий тримає у Своїх руках джерела всіх води, Творець світу, просить у свого створіння пити, щоби вступити із цією простою жінкою в щирий діалог.

Жінка стоїть вражена цим проханням, бо між юдеями та самарянами існувала споконвічна ворожнеча, вони не спілкувалися один з одним. Христос, ніби не помічає слів жінки: «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» Не мають бо зносин юдеї з самарянами» (Ів. 4:9). Господь продовжує спілкуватися з цією жінкою, підводячи її до думки, що вона потребує Спасителя. І вона починає розуміти, що прийшов той час, коли вона може отримати через Господа те, що стане для неї найціннішим у подальшому житті.

«Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої» (Ів. 4:10). До цього часу вона вважала Ісуса простим чоловіком, стомленим мандрівником, котрий, через Свою втому та спрагу, просто бажає напитися та відпочити. Саме тепер їй відкривається те, що перед нею стоїть дар Божий, уособлення Божої любові до людини, перед нею стоїть живий Бог.

В цій щирій розмові Господь відкриває нам тайну молитви, тайну спілкування з Богом. Ті, котрі одного разу пізнали Христа, будуть завжди Його шукати. І ніщо інше в світі не зможе вгамувати їхню спрагу спілкування з Богом. Христос дає не тільки самарянці, але в всім тим, хто прагне Його, цю живу воду. Звісно, що жінка з недовірою дивиться на Христа, запитуючи: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, – то звідкіля б у тебе вода жива? Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї?» (Ів. 4:11-12).

Господь скріплює цю жінку, провадить її дальше, показуючи, що вода із криниці Якова дає тільки тимчасове угамування спраги. А той, хто буде пити воду, котру Він дасть, не буде мати спраги повіки. І жінка схиляється до лагідних слів Спасителя, прохаючи Його: «Дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати» (Ів. 4:15). Господь поєднує розмову про живу воду із її особистим життям, з глибинами її совісті. «Піди ж, позви чоловіка свого та й повертайся сюди» (Ів. 4:16). Поклич свого чоловіка, щоби він, разом із тобою, міг стати спадкоємцем благодатного життя. Ісус бачить глибину її життя: «П’ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, – не чоловік він тобі» (Ів. 4:18). Він бачить, що жінка до цього часу провадили розпусне життя, перебуваючи в перелюбстві. Господь досить обережно торкається глибин її душі. Як вміло Він викриває її гріх, якою великою є Його любов до цієї бідної душі. Вона справедливо відзначила спочатку, що  в неї немає чоловіка, вона просто відкидає той факт, що немає чоловіка, а Господь допомагає їй визнавати свої гріхи. І так відбувається із душею кожної людини. Господь поступово приводить нас до істинного глибокого покаяння, без котрого ми не можемо спробувати тієї живої води, котру Він подає нам.

Доки людина не отримає благодаті – нового життя, заради котрого Христос йде на хрест, доти вона не зможе отримати вічного життя. Тільки благодать Божа, тільки ця жива вода, про котру говорить  Христос, може врятувати людину та привести її до спасіння.

Жінка-самарянка стає щирою послідовницею Христа. Чимало самарян повірили у Христа, зовсім не бачачи Його,  завдяки словам цієї жінки. Вона не здійснила жодного чуда, вона не володіла даром слова, вона була простою жінкою. В тяжких гріхах прожила все своє життя, проте яким сильним стає її слово після зустрічі із Христом.

Жінка не може стримати тільки для себе самої дар Господній, вона поспішає поділитися ним з іншими, розділити радість та отриману благодать, показати, що Господь не випадково вибирає її. І самаряни просять Ісуса, щоби Він перебував з ними. І Господь не відмовляється від них, Він перебуває з ними два дні і «багато більше увірували з-за його слова» (Ів. 4:41).

Самаряни говорять до цієї жінки: «Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду він – світу Спаситель» (Ів. 4:42). Ми не знаємо, про що говорив Христос із самарянами, проте ми знаємо, що вони віднайшли та напилися тієї самої живої води, скуштувавши яку, людина більше не відчуває спраги. І сьогодні, дорогі брати і сестри, Христос стоїть посеред нас і закликає кожного із нас: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є!» (Ів. 7:37). Тільки Він, і ніхто більш, зможе дати життя посеред розбурханої пустелі світу знеможеним, помираючим від спраги людям.

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *