Проповідь на Томину Неділю
Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів…
В Святому Письмі знаходимо досить цікаву розповідь, коли апостоли розповідали про воскресіння Ісуса апостолу Томі, то він їм не повірив: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!» (Ів. 20:25).
Восьмого дня після Воскресіння Ісус з’явився апостолу Томі і показав Свої рани: «І відказав Тома, мовивши до нього: «Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20:28)
Іван Золотоустий повчає нас: «Тома, котрий був набагато слабшим у вірі від інших апостолів, стає за Божою благодаттю мужнім, невтомним та ревним за всіх інших. Він обходить зі своєю проповіддю майже цілу землю, не боячись проголошувати Слово Боже диким народам».
Після Свого воскресіння Господь з’явився учням, щоби скріпити у вірі тих, хто вже почав сумніватися. Одним із таких був апостол Тома. І хоча він був готовим померти з Господом, коли Той йшов воскресити Лазаря: «Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти» (Ів. 11:16). Був активним учасником розмови після Тайної Вечері: «Говорить до Нього Тома: Ми не знаємо, Господи, куди йдеш, як ще тоді можемо знати дорогу?» (Ів. 14:5). Проте після Христової смерті відмовляється вірити в Його воскресіння: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!» (Ів. 20:25). Коли ж Ісус приходить до нього, то Тома визнає свою віру: «Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20:28).
«Не будь невіруючий, – а віруючий» (Ів. 20:27) – це найголовніші слова сьогоднішнього Євангелія. Віра – це не стабільний стан людини, вона може змінюватися, зростати чи маліти, щезати чи знову відновлюватися. Досить часто віра зароджується як відповідь на прямий поклик Бога, який торкається людського серця.
Вперше повірити – це відкритися до чогось невідомого, незнаного, навіть незрозумілого нам поклику Всевишнього. Повірити Богові – це все одно, що довірити Йому своє життя, ще не переконавшись у Його вірності та надійності. Авраам надіявся на Бога: «І повірив (Аврам) Господеві, й він зарахував йому те за праведність» (Бут. 15:6).
Вірити в Бога постійно – це визнавати Його Творцем неба та землі, від Котрого залежить життя кожної людини та навколишнього світу. Вірити є досить важко, адже ми бачимо, що навіть апостоли часами сумнівалися. Сам Христос молився за Петра, щоби не ослабла його віра, коли він знову повернеться до Нього. Повернення до віри пережили чимало апостолів: Петро, Тома, Іван. Улюбленому учню недостатньо було прийняти віру щодо воскресіння Христа, він знову повірив, коли побачив матеріальне свідчення воскресіння. Коли він третього дня прийшов до гробу, то знайшов тільки погребальні пелени, тоді він знову повірив.
«Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів. 20:29). Ці слова Господь говорить не до Томи, а до кожного із нас. Адже ми не бачимо Бога, ми не чуємо Його слів, Він для нас – неосяжний, незбагненний, непізнаваний, проте ми, як Авраам, віримо в Його обітниці.
Нехай слова Томи: «Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20:28) будуть для нас допомогою в критичних ситуаціях нашого життя, коли ми сумніваємося, що Христос воскрес та перебуває поряд з нами.