Надвірнянський Деканат
Проповіді

Проповідь на неділю апостола Томи

Share

Що ми можемо сказати про апостола Тому? Що ми знаємо про нього?

Зазвичай, ми пам’ятаємо тільки про його сумніви, про його невірство. Проте не знаємо того, що в своєму апостольському служінні він дійшов із Святої Землі аж до Індії, де заснував Церкву. Свою віру та апостольську проповідь Тома засвідчив мученицькою смертю. Вважається, що він був вбитий списом в індійському місті Меліпурі.

Тільки роздумуймо собі: відстань від Єрусалиму до Меліпуру – 4775 км. Апостол Тома цю відстань долав не на автомобілі, поїзді чи літаку, але пішки. Якщо ми припустимо, що середня швидкість пішої ходи 5 км/год, то цю відстань Тома міг подолати за 955 год. безперервної ходи. З усіх апостолів найдальше із проповіддю Євангелія зайшов апостол Тома. Проте через свої сумніви він навіки увійшов в історію як Тома невірний.

Апостол Тома любив свого Господа. Він мав мужність іти за Ісусом за будь-яких умов. Пригадаймо собі, коли Ісус сказав своїм учням, що їм слід піти в Єрусалим до Витанії, бо Лазар помирає, то вони почали протестувати, що на даний час Єрусалим досить небезпечне для них місце. Тільки Тома сказав: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти» (Ів. 11:16).

Тома був песимістом. Оптиміст бачить завжди у світі все найкраще, песиміст – тільки все найгірше. Оптиміст навіть у чомусь поганому може віднайти щось добре, в той час, коли песиміст навіть серед добра може побачити погане.

Для апостола Томи його світ, як і світ інших апостолів, був зруйнований засудом та розп’яттям Ісуса. Він був пригніченим та пригнобленим. Йому не хотілося нікого бачити, тому що він розумів, що їхні мрії померли разом з Ісусом. Найбільша помилка Томи полягала в тому, що він відійшов від інших учнів і в своєму прагненні побути наодинці він не зустрів Христа.

Історія Томи показує нам кілька аспектів віри:

  • Ми бачимо муки віри. Випадок з Томою показує нам, що здобути віру є досить тяжко. «Вірю, поможи моєму невірству!» (Мр. 9:24) – цей крик душі доноситься із глибини віків. Як показує нам Тома: боротьба із своїм власним невір’ям буває досить складною.
  • Похмура песимістична людина завжди сумнівається в тому, що їй говорять інші. Вона навіть щодо Євангелія думає, що це занадто добре, щоб бути правдою. Така історія не може мати щасливого кінця. Такі люди завжди вважають, що щасливий кінець буває тільки з іншими, що ми цього не заслуговуємо, тому це не може бути правдою.
  • Тома віддалився від інших учнів. Ймовірно, він намагався вирішити самостійно свої проблеми. Хоча, якою б не була причина, він не був присутній, коли Господь з’явився іншим учням. Ісус обіцяв бути зі своїми людьми навіть, якщо двоє або троє зберуться в Його ім’я (пор. Мт. 18:20). Ісус швидше буде з маленьким товариством віруючих, ніж з віруючим-одинаком. Це показує, як багато можуть втратити ті християни, котрі не відвідують регулярно Церкву. Адже в той час, коли їх немає, вони пропускають без причин ті слова, ті євангельські читання, ту проповідь, котрої потребує їхнє серце саме зараз.
  • Суровий факт розп’яття Ісуса вибив Тому із життєвої колії. Здається ніщо не може заспокоїти його душі. Часто корінь наших сумнівів лежить саме в цьому. Якась звістка чи повідомлення лікарів, чи якась подія вривається в наш особистий світ, і все перевертає з ніг на голову. Коли ми постійно роздумуємо над цим, то це витісняє з нашого життя, з нашого світу все, включаючи і Господа.

Воскреслий Господь не залишає Тому в морі його невірства та песимізму. Христос і не залишить нас в темних хмарах песимізму та невірства. В євангельському читанні ми чули, що Ісус протягує Свої зранені руки до Томи зі словами: «Мир тобі!… Не будь невіруючий, – а віруючий!» (Ів. 20:28).

Тому в Євангеліях називають ще «Дидим», що означає в перекладі із грецької та івриту – «Близнюк». Задумаймося, чиїм близнюком він є?

Ми всі, люди ХХІ століття, його близнюки. Ми всі багато в чому схожі на нього. Часами нас переповнює невірство та песимізм, іноді ми втрачаємо всі життєві орієнтири. Іноді нам видається, що ми не любимо не тільки своїх ближніх, але і самих себе. Ми так само, як і Тома, наповнені сумнівами у нашій вірі. Часами ми буваємо навіть розчаровані Богом, а іноді нам видається, що Бог є дуже далеко від нас. І ми тоді, подібно як Тома, закриваємося від усіх та від усього. Ми дійсно є його близнюками.

Згадаймо разом із Томою, що Воскреслий Господь нас любить. Ідучи сьогодні до своїх домівок, пам’ятай про, що Бог про нас піклується і може наші сумніви перетворити на віру. Потри всі свої сумніви Тома залишався учнем Христа.

Те, що Ісус не відвернувся від Томи є для кожного із нас, що можемо відчути або відчуваємо зараз подібні муки віри  – потіхою. Бо вже наступна поява Христа утвердила Тому. Сумнів – це не гріх. Ісус точно знав, про що думав Тома. Він, Ісус, так само знає наші думки, Він знає і наші сумніви. Спаситель закликає нас перемогти свої сумніви та повірити в Нього. Прикладом для нас стає апостол Тома, людина, котра боролася із своїми сумнівами і, котра змогла сказати те найбільше визнання своєї віри: «Господь мій, і Бог мій».

Джерело

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *