В очікування Різдва
Зовсім небагато залишилося часу до зустрічі із новонародженим Дитятком. Часу, коли ми зможемо проникнутися містерією Різдвяних свят.
В звичайну ніч, більше як дві тисячі років тому, Бог став людиною. З тих пір минуло багато часу, проте Христове Різдво продовжує залишатися найвеличнішим празником в історії людства. Дивовижний момент: Ісус народжується в стаєнці, Бог стає людиною, цілому людству дарується вічне спасіння. Від Господа ми отримали найдорожчий подарунок: народження Божого Сина.
В цю першу ніч Христос з’єднався з усіма тими, хто, із століття в століття, проходять через важке людське життя, хто не тільки тілесно, але і духовно відкинуті, ганебні, небажані, виключені з людського суспільства. На жаль, таких людей в історії людства – незчисленна кількість.
Думаю, що не потрібно детально описувати як відбувалося народження Ісуса, адже ця історія всі нам добре відома. Перші, хто отримав цю радісну звістку, були звичайнісінькі бідні пастухи. Не земні багаті володарі, не вчені книжники та фарисеї, а прості вифлеємські пастухи, які тільки те і знали, що випасати стадо.
Серед повної тиші, коли все людство було обійняте глибоким сном, новину про Різдво Спасителя почули пастухи, які знаходилися на нічній варті біля свого стада. Можемо тільки собі уявити: пастухи на полі стерегли овець, несподівано перед ними з’явився Ангел і слава Господня освітила їх, звісно, що вони дуже перелякалася. Звичайно, що і ми б на їхньому місці також сповнилися великим страхом. І перші слова, які вони почули від Божого Вісника: «Не бійтеся…звіщаю вам велику радість… народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь» (Лк. 2:10-11). Ангел приносить велику радість – радість з Неба, від Бога. Ця чудесна новина від Того, Хто створив Небо та Землю, Хто тримає все у Своїй десниці, Хто керує цілою Вселеною. І, як бачимо, ця радість передається та простирається на ціле людство, на кожні епохи, вона залишається – незмінною. Вона посилається всім людям, всім народам, всім націям, всім поколінням, великим та малим, молодим та старим.
Бог став людиною і все навколо перемінилося. Вже більше немає розділення між небесним та земним. Бог увійшов не тільки в людське життя, але в усю людську історію. Проте помітили це чудо тільки окремі люди: Діва Марія, Йосип Обручник, пастухи, яким Ангел проголосив цю новину та вчені люди того часу. Помітивши на небі яскраву зорю, вони вирішили, що має народитися якась велика людина та відразу відправилися в дорогу, щоби поклонитися їй.
На превеликий жаль, більше ніхто не помітив, що все навколо змінилося, що зійшла на землю іскра небесного світла. І перші, хто прийшли поклонитися «народженому на землі Слову» були не гордовиті знавці Священного Писання, не визначна знать, а декілька нікому невідомих пастухів та три волхви, з невідомої країни, які для себе не шукали ні слави, ні винагороди, а йшли за покликом Бога. В цих трьох східних мудрецях весь поганський світ, не відаючи сам того, схиляє свої коліна перед правдивим Спасителем світу, Боголюдиною. Увійшовши до хати, де знаходилося Дитятко Ісус, волхви, «впавши ниць, поклонилися Йому, потім відклали свої скарби й піднесли Йому дари: золото, ладан та миро» (Мт. 2:11)
Незбагненним та дивовижним чином з’явився нам Бог у Христі. Бог, Який втілює все величне, чудове, про що тільки людина здатна мріяти, відкривається у Христовому воплоченні. Бог стає одним із нас, але не в Своїй славі, а в людській немочі: безпорадний та знедолений; вразливий та переможений; ганебний для тих, хто вірить тільки у земну силу та владу.
Христос стає одним із нас, щоби жодна людина не соромилася Свого Бога, вважаючи Його далеким. Він стає одним із нас у нашому приниженню та знедоленості: Він не відкидає нас, не соромиться нами, але стає таким як ми усі.
Непомітно прийшов Христос на землю; Він відкрився тільки тим, хто Його шукав. Непомітний Він і сьогодні, бо все менше і менше людей шукають Його.
Спала земля в Різдвяну ніч – спить і сьогодні смертним сном, і тільки страшні потрясіння та катаклізми пробуджують окремих людей, щоби вони, допоки ще є час, жахнулися своєї погибелі. На жаль, старе уже не виправити, проте ще є час прийняти Христа за свого Спасителя. Ісус чекає та надіється, що ми в цих Різдвяних святах прийдемо до Нього з вірою, чистими серцями та світлими бажаннями. Ніхто не дарував та не обіцяв людству більше, ніж Ісус Христос. Хоча, як бачимо, Він також і розтривожив багатьох, збентежив, змучив загадками та пошуками вічних питань. Одні люди радіють Ним, йдуть до Нього, шукають Його, інші – не розуміють Його, сумніваються в Ньому, сперечаються через Нього. Люди приходять до віри і знову відпадають від неї, воюють з Ним, а згодом схиляють свої голови перед Ним. Так завжди було і буде аж до кінця людської історії. Як бачимо, в нашому світі дуже мало добрих новин, а ще менше – радісних. Проте різдвяна новина призначена на всі часи і для всіх людей. Її сенс не в подарку, який швидко втрачає свою принаду, а в Особі Спасителя. Різдво подарувало нам Того, Хто освітлює наше буденне та сіре життя світлом любові та спасіння.
Незвичайна Дитинка – всемогутній Спаситель, на допомогу якого очікують всі, без виключення, адже Він спасає нас від найбільшої біди – влади гріха. Адже найбільша біда в нашому світі – не голод, не війни, не онкологічні захворювання і не зрада друзів. Найбільша біда в світі – бути грішником.
Світ продовжує спати в своїх гріхах. Людство, як в ту далеку віфлеємську ніч, так і сьогодні, байдуже сприймає Різдво. Тільки окремі люди по-справжньому очікують народження Спасителя. В наш час майже по всій земній кулі святкують Різдво. Це насправді дуже гарний, світлий та радісний празник, переповнений різноманітними традиціями. Проте нам, людям, за цієї святковою метушнею та гамором важливо не втратити головне в цьому святі: не загубити Самого Христа.
Ми знову продовжуємо очікувати народження Дитятка, яке викликало такий великий переполох. Світ відразу розділився на тих, хто Його прийняв, і тих, хто від Нього відвернувся. І це ми бачимо через цілу історію людського роду, аж до сьогодення.
Навіть літочислення ми ведемо від Христового Різдва. Ще в древні часи, нова епоха починалася сходженням на престол нового царя, а з його смертю – закінчувалася. Епоха Христа розпочалася і, на превелике диво, триває і дальше. Хоча з кожним роком зростає число бажаючих закінчити її. Можливо, колись настане такий період, коли світова спільнота введе нову точку для відліку років, релігійно-нейтральну. Христос, як і колись, так і тепер став каменем спотикання. Він поділив людей на два протилежні табори, як і в дні Свого народження. Проте Він приніс Любов, яка з’єднує, Він подарував Вічне Життя, яке нам приготоване від створення світу, Він дає нам можливість позбутися своїх гріхів, Він кожного дня приходить до нас під видами Хліба та Вина. Тож нічого не біймося: Христос завжди з нами.
Г.С.