Вчімося йти за Богом

Share

В певні періоди нашого життя чимало людей опиняються на такому шляху, котрий ніколи б не обрали. Опинившись там, нам завжди потрібно робити вибір. Одні можуть відчайдушно шукати вихід, самотужки вибиратися, а інші – гідно прийняти той шлях, котрий приготував для нас Господь.

І, яким би важким не був шлях, приготований Богом, нам слід пам’ятати Його обіцянки про щасливе майбутнє, щасливе та вічне життя. І пам’ятати, що наш Спаситель завжди з нами, направляє нас, скріплює та подає різні благодаті на цьому шляху.

Хоча буває і так, що в час найтяжчих випробувань нам так важко бачити, крізь біль та відчай, Божі цілі, бо все, що ми бачимо перед собою – це темрява та страждання. Тому, ми, як християни, опинившись на шляху, котрий би ніколи не обрали, повинні пам’ятати наступні істини:

Бог вибрав цей шлях заради нашого блага. Якщо ми йдемо за Христом, то не маємо переживати про всі ті шляхи, котрі нам будуть попадатися. Навіть, якщо ми опинимося на такому шляху, котрий би ніколи не вибрали, нам не слід відразу впадати у відчай, а, навпаки, мати надію, що саме це приготував для нас Господь. І по-іншому не може бути: «Хай кожний так поводиться, як уділив йому Господь та як Бог кожного покликав» (І Кор. 7:17). Звичайно, якби була наша воля, то ми б вибрали собі такий шлях комфортний, благополучний, радісний. Ми б прямували тільки до того, чого бажає наш світ, чого прагне наше тіло, ставлячи на терези ціну вічного життя.

Якщо ми прагнемо бути християнами, то маємо складати наші сльози біля підніжжя хреста. І вірити, що Бог завжди веде нас крок за кроком. І говорить: «Не бійся, бо я з тобою! Не тривожся, бо я – Бог твій! Я додам тобі сили, я тобі допоможу, підтримаю тебе переможною правицею моєю» (Іс. 41:10).

Бог вибирає шлях наших терпінь, щоби втішати інших. Якщо ми будемо іти за Христом Його ж шляхом, то цей шлях, неодмінно, буде прикладом для інших: «Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу» (ІІ Кор. 4:15).

 Страждання можуть легко перемінити нас, як в добру, так і в погану сторону. Це так відчутно, коли нам здається, що ми самотні та покинуті, а в той самий час інші радіють та веселяться. І, як би не старався ворог переконати нас в тому, що ми самотні у своїх стражданнях, тільки один погляд на Христа повинен нагадати нам, що Він перший пройшов перед нами. «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, – покликаним за його постановою, усе співдіє на добро» (Рим. 8:28).

 Страждання, котре Бог допускає у нашому житті, може стати тією платформою, котру Він використовує, щоби поділитися євангельською надією із навколишнім світом.

Бог вибирає цей важкий шлях до слави. Якщо ми йдемо за Христом Його ж шляхом, то маємо розуміти, що тільки там ми можемо підібрати дорогоцінні скарби, котрі не знайдемо в іншому місці.

«А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним…Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день. Бо те, що одну мить триває, – наше легке горе – готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави, нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо – дочасне, а невидиме – вічне» (ІІ Кор. 4:7-10; 16-18).

Ми служимо Богу, котрий любить нас наскільки, що віддав Свого Єдиного Сина на хресну смерть задля нашого спасіння. Якщо ми перебуваємо із Христом, то цей самий Люблячий Господь буде вести нас шляхом страждань, щоби дати нам вічні скарби, котрі перевищують наші втрати.

«Будьте, отже, послідовниками Бога, як любі діти, і ходіть у любові, за прикладом Христа, що полюбив вас і видав себе за вас, як принос та жертву приємного Богові запаху» (Еф. 5:1-2). І, якщо ми колись опинимося на такому шляху, котрий заставить нас задуматися, а чи варто іти за Христом? Не переживайте, що опинилися тут через якийсь злий жарт долі. Христос назвав нас Своїми і дав віру, надію та Свою любов, показавши той єдиний шлях, по котрому слід іти. Цей шлях буде важким, переповнений спокусами, терпіннями, скорботами, стражданнями. Він буде вузьким, встелений найрізноманітнішими пастками диявола та світу. Проте це буде той єдиний шлях Христа, на котрому Він буде нас підтримувати та вести крок за кроком.

Нам потрібно тільки йди за Ісусом і не зводити з Нього своїх очей. Та бути переконаними, що яким би важким не був цей шлях, тільки він приведе нас до небесного царства та Божої слави.

Зображення Free-Photos з Pixabay

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.