Про ікону Введення Пречистої Діви Марії

«Незбагненні Божі і Божественні тайни бачимо в Діві, благодать явлену і явно діючу, й радіємо; образ дивний і невимовний зрозуміти не можемо — як обрана єдина Чиста явилася вищою за творіння видиме і невидиме? Тому, бажаючи Її прославити, вжахаємося розумом же і словом, але, насмілившись, проповідуємо і величаємо: Вона є оселя небесна» (Ікос утрені Введення ПДМ).

Введення в Храм Пресвятої Богородиці – празник, який прийшов до нас із Церковного Передання. В цей день християни згадують, як святі Йоаким та Анна привели трьохлітню Діву Марії в Єрусалимський Храм. Так батьки Богородиці виконали свою обіцянку: посвятити довгоочікувану доньку Богові.

«Достойна всіх похвал Анна майже все своє життя була бездітною. Разом із добрим Йоакимом у пості і молитві зітхала до Господа сущого, щоб Він виявив співчуття до їх бездітності і дарував їм дитину, та пообіцяла, що посвятить її Богові, якщо Він вдовольнить її прохання. Коли ж породила посередницю у ділі спасіння людського роду, дорогу, по якій Бог забажав прибути до людей, основу для відтворення й обожествлення упалого Адама – Пресвяту Богородицю Марію – виконуючи обіцянку, через три роки після її чудесного народження відвела її у святиню і передала священикам. Вони ж прийняли її і ввели у храм. Там вона служила за волею Бога, який забажав, щоб не від іншої, а від неї народився відкупитель Всесвіту і його Спаситель. Допоки сповнилося їй дванадцять років, вона жила там, куди, згідно з правилами, навіть священики могли увійти тільки раз на рік. Перебувала у Святому святих упродовж усього часу, і годував її ангел небесною поживою чудесним чином. Там жила Марія до божественного Благовіщеня, до надприродної звістки, з якої дізналася, що Бог хоче воплотитися у її тілі, яке не пізнало мужа, аби відкупити упалий світ. Отже, тут перебувала і тут провела своє дитинство».

Про саме свято ми довідуємося із Протоєвангелія Якова ІІ століття, де описано: трирічну Марію приводять батьки до Храму, де вона мала зостатися аж до заручин із Йосифом.
Ось, про що ми дізнаємося:

«День за днем дівчинка зростала. У шестимісячному віці мати посадила її на долівку, щоб Марія спробувала підвестися. Дитина ж обійшла довкола сімох крісел і повернулася, припавши до матері. Тоді Анна пригорнула її до себе і сказала: «Як живий Господь, Бог мій, ходитимеш не по цій землі, бо заведу тебе вгору, до храму Господнього». Спорядила її ліжечко свято: ніщо буденне або нечисте не могло до нього торкнутися, і вибрала непорочних юдейських дівчат, аби стали її товаришками. Коли дівчинці виповнився рік, Йоаким скликав велику гостину (див.: Бут. 21: 8), запросив на неї священиків, книжників, раду старців і весь народ Ізраїлю. Йоаким підвів свою доньку до священиків, і вони благословили її такими словами: «Хай Бог отців наших благословить цю дівчинку і дасть їй ім’я, що перебуде впродовж усіх поколінь» (див.: Лк. 1:48). А весь люд на те відповів: «Хай буде так, буде так. Амінь». Потім відвів її і до первосвящеників, і вони її благословили, такими словами: «Хай Бог всевишній спогляне на цю дівчинку і благословить її своїм найбільшим благословенням!». Потім Анна взяла Марію у святе її ложе, нагодувала грудьми, а тоді заспівала Господу таку похвальну пісню: «Співаю пісню Господу, Богу моєму, бо зглянувся на мене і позбавив мене ганьби моїх ворогів (див.: Лк. 1:25), дав мені плід своєї справедливості Господь, і він унікальний і величний перед Його лицем. Хто сповістить синів Рувима, що Анна годує грудьми дитину? (див.: Бут. 21:7) Почуйте, отже, почуйте, отже, дванадцять колін Ізраїлевих, що Анна вже годує грудьми дитину!». А потім заколисала Марію на ложі її святості та вийшла і прислуговувала гостям. Коли ж завершилося прийняття, усі, радіючи, пішли і прославляли Бога Ізраїлю. Так минали місяці над дівчинкою. Коли ж їй сповнилося два роки, Йоаким сказав Анні: «Понесу її нагору, у храм», – Анна ж відповіла: «Зачекаймо до третього року, щоби там вона не плакала за батьком і матір’ю!». На що Йоаким сказав: «Зачекаймо». Коли Марії сповнилося три роки, Йоаким мовив: «Скличте непорочних дів-юдейок, нехай візьмуть у руки запалені свічі, щоб дівчинка не озиралася позад себе, щоб її серце не було вкрадене з храму Господнього!». Так і вчинили, поки не дійшли до храму Господнього. Там прийняв їх первосвященик, поцілував дівчинку, благословив її і мовив: «Господь через усі покоління звеличить твоє ім’я останніми часами (див.: І Пет. 1:20) і зробить видимим для синів Ізраїлю їх звільнення». Тоді посадовив Марію на третій сходинці жертовного престолу, і Господь пролив свою ласку на неї, а Марія, ликуючи, танцювала, і любив її весь дім Ізраїлю (див.: 1 Цар. 18:16). Тоді її батьки повернулися додому і, сповнені подивом, благословляли Господа Бога, бо їх дівчинка не хотіла повертатися назад».

На іконі Введення в Храм ПДМ іконописець зобразив все те, про що ми читаємо в апокрифічних писаннях.

vvedennia_1

«Марію зображено на умовній вертикальній осі ікони, так вона посідає центральне місце у композиції. На такій поставі Богородиці наголошують схилені у пошані постаті Анни і Захарії. Нахилена лінія їхніх тіл обабіч Марії творить довкола неї неначе мандорлу, якою зазвичай оточений Христос. Це – знак Його божественної слави. Тому довкола Марії мандорли немає, однак присутня лише її форма, бо ж Богородиця вповні є людиною, хоча її тіло стало святим храмом, що прийняло Бога. Саме тому над горизонтальною віссю композиції, над фігурою Марії на деяких іконах Введення зображено святилище старозавітного храму, Святе святих. їх пов’язує уявна горизонтальна вісь. Цим іконописець наче хотів показати і те, наскільки тісно вони пов’язані, адже, згідно з апокрифом, Марія зростала у Святому святих.

Постать первосвященика засвідчує повагу, а також виказує ніжність: Захарія простягає до Марії свої обидві руки, ніби захищаючи її. Фігура Анни також разом із повагою виражає ніжність: вона нагадує зворушливу сцену, де мати схиляється над дитиною, що робить свої перші кроки, – хоча, за традицією, Марії тут вже три роки – і завбачливо простягає руку, щоб оберегти дитину від падіння. Та й справді, Марія зробила неабиякий крок: увійшовши до храму, вона погодилася на співпрацю у ділі спасіння і готуватиметься стати матір’ю Спасителя. Але жест її батьків це і жест предложення: вони виконують свій обіт, віддаючи Марію на служіння у храмі.

За Йоакимом і Анною бачимо гурт дів (часто зі свічками у руках), що супроводжували Марію до храму. їх чистота позначена у них на обличчях, що ніби сяють, на неї вказують і вінці на головах у дів.

У верхньому лівому кутку ікони бачимо Святеє Святих. Часто у ньому зображають Марію, що приймає від ангела небесну поживу. Цей образ – символ виконання Божої волі (див.: Йо. 4:34)».

Спочатку це свято зародилося в Єрусалимі, де цар Юстиніян (527-546) повелів побудувати нову базиліку, присвячену Діві Марії (21 листопада 543 роу). Спочатку воно вшановувалося на місцевому рівні, а згодом поширилося на Сході і до VІІІ століття дійшло до Царгороду. На Заході цей празник почали відзначати досить пізно. Запровадив його Папа Григорій ХІ (1370-1378) для кількох храмів й Авіньйонської папської курії. В Римі його вводить Папа Сикст ІV (1471-1484), хоча через півстоліття Папа Пій V (1566-1684) скасував його, тому що він основувався тільки на апокрифах. І тільки Папа Сикст V (1585-1590) році відновлює та встановлює цей празник для всієї Західної Церкви.

За книгою Іштвана Іванчо «Ікона і Літургія»

Джерело: “Духовний Дзвін”

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *