Надвірнянський Деканат
Наша віра

Навечір’я Різдва Христового

Share

Дякуючи Всемогутньому Богові, ми дочекалися того величного празника Різдва Христового. Цей празник належить до найбільших  християнських свят, які Церква відзначає особливо урочисто. Кульмінацією святкового приготування є надвечір’я Різдва – день чування, молитви й посту. Святвечір має не тільки глибокі змістом церковні відправи, але, передусім, він багатий у нашому народі на різноманітні символічні обряди і звичаї.

Історія святкування надвечір’я перед празником Христового Різдва сягає перших віків християнства. Надвечірня празника Різдва має окрему богослужбу, що зветься Великі або Царські Часи, які уклав Єрусалимський Патріарх Софроній, де в псалмах та читаннях пророків зі Старого Завіту зібрано основні пророцтва відносно обіцяного Месії. Зі Святого Євангелія читають події, пов’язані з Христовим Різдвом, а стихири оспівують Воплочення Божого Сина, місце й обставини Різдва. Під час відправи Царських Часів Святе Євангеліє лежить на тетраподі як символ Христа, що вже прийшов і голосить нам Божу науку.

Походження назви Царські Часи пояснюється тим, що колись у Візантії на цій відправі завжди були присутні цісарі зі своїм двором. При кінці служби в їхню честь співали окремо многоліття. День надвечір’я завершує Пилипівський піст перед Різдвом, тому цього дня є строгий піст.

Сьогодні багато різних протестантів, невіруючих людей, закидають нам, християнам те, що наші звичаї і традиції Свят-Вечора, багато в чому мають поганське коріння. Звичайно, що колись і наші пращури, які були язичниками, вшановували своїх богів, зокрема відзначали день народження бога-сонця. Проте, власне кажучи, Церква для того і встановила оцей празник Христового Різдва,  щоби показати людям і об’явити правдивого Бога, який у вигляді маленької дитинки приходить на цю землю, щоби спасти нас. Християни наповнили оті давні поганські традиції новим змістом, ідеями правди, любові. Вони показали цілому світові, що народжується Христос, Який стає для кожного із нас тим Сонцем, тим світлом, яке просвічує кожну людину. І це світло приходить у світ, що лежить у темряві і тіні смерті.

До Різдва в Україні готувалися ще з літа. Під час жнив перший, а в деяких місцевостях, останній сніп збіжжя (жита або пшениці) залишали необмолоченим. До нього додавали також по кілька стеблин з інших злаків і перев’язували одним-двома, а інколи трьома перевеслами. Цей сніп вносили до хати в навечірня Різдва Христового. Його називали «дідухом». Приготування до Різдва охоплювало всі сторони життя української родини. Готувалося доволі їжі, варився мед, виготовлялися різні наливки, вишняки, сливняки, тощо. Господиня купувала нові горщики, ложки, миски, дбала про нове вбрання для дітей і дорослих.

Для святкування Святвечора та Різдва випікали багато різновидів хліба, який мав різні назви та форми, залежно від місцевості, і випікався з різного борошна, міг бути прісним або скоромним (його під час вечері не споживали, а просто клали на столі). Різдвяний хліб був символом Новонародженого Ісуса, а в деяких місцевостях до нього додавали трішки свяченої води.

З давніх часів християнства на Святу Вечерю традиційно готували 12 пісних страв. У наш час число 12 трактують як згадку про дванадцять апостолів Ісуса Христа. Між стравами Святої Вечері на першому місці стоїть кутя або коливо. Це варена пшениця з медом. Кутя з’явилася ще в дохристиянську добу. З тих часів вона зберегла символізм поминальної страви. Пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом вічності, а мед — символ вічного щастя святих у небі.  Варили кутю у спеціальному горщику, в якому нічого іншого не варилося або купували щораз новий.

Коли на небі з’являлася перша зірка, аж тоді родина могла сідати до столу після дня суворого посту, під час якого ніхто не мав права їсти, окрім малих дітей. Починали вечерю з куті. Їли всі з спільних мисок і пили з одного кухля, що символізує мир і злагоду в сім’ї впродовж року. Окремі тарілки і ложки ставили лише для покійних родичів або того з родини, кого не було в цей вечір вдома. Також вважалося доброю прикметою запрошувати на вечерю одиноких, бездомних та убогих людей. Вечеряли довго і ніхто не мав права вставати, окрім господині, яка підносила страви.  Вкінці вечері батько, а за ним і вся родина, вставали з-за столу та дякували Господові за прожитий рік і просили про долю на наступний.

Загалом традиції святкування надвечір’я Різдва носять однаковий характер по всій Україні, а відмінність у південних та північних областях пояснюється впливом інших культур. Багато із самобутніх звичаїв втратилися або призабулися внаслідок масових депортацій українців з їх етнічних земель або через радянську атеїзацію. Попри все, українці сьогодні по-новому відкривають себе для Бога, рідні традиції і обряди.

Пам’ятаймо собі, дорогі брати і сестри, що ми сьогодні як ніколи зобов’язані зберігати ті наші різдвяні, національні традиції і більше того передавати нашим дітям та онукам, бо за нас цього ніхто не зробить. Цим в першу чергу ми показуємо нашу віру у Бога, який так сильно полюбив нас. Ці різдвяні традиції, ті наші колядки, які ми колядуємо вони підтримують і зміцнюють нашу віру, вони додають нам сили переборювати різноманітні труднощі. Тому нехай цей Святий Вечір дійсно буде святим для нас. Нехай святим буде все наше життя. Пам’ятаймо про те, що наш дім повинен стати маленьким Вифлеємом, адже ми всі є в очікуванні приходу небесного Гостя – Ісуса Христа, Спаса нашого.  Христос народжується також і в нашому серці, Він внутрішньо перемінює нас.

о. Михайло Паньків

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *