Пастухи, волхви і ми…

Ось і прийшло до нас Різдво Христове. Вся наша увага має бути прикута до Богодитятка. В напівтемряві печери ми прагнемо роздивитися обриси Його дитячого обличчя. Схилившись над грубими дерев’яними яслами, ми прислуховуємося до Його мирного сну. Проте ми тут зовсім не одні. І мова йде не про Божу Матір, і не про Йосипа Обручника, а про тих, хто прийшов поклонитися Спасителю швидше за нас. По одній стороні ясел впали ниць пастухи, по іншу – волхви, а між ними знаходимося ми із вами.

 Поміж ними ми, цілий світ, як між двома полюсами. На одному полюсі – убогість пастушої торбини, на другому – багатство сумок волхвів, наповнених золотом, ладаном, миром. На одному полюсі – невченість та простота, на другому – східна мудрість та освіченість. На одному – фізична праця, на іншому – розумова.

Всі ми, люди різного достатку, освіченості і роду діяльності, помістилися тут, між пастухами та волхвами. Адже Різдво Христове для всіх нас.

Проте не всі прагнуть поклонитися та прийняти Христа, як свого Месію та Царя. Ірод також прагне поклонитися Дитині, проте він обманює. Різдво Христове тільки для тих, хто бачить в Христі Царя та Владику, і мука для тих, хто вважає Його суперником.

Син Божий народився на землі, проте і від небес не відлучається. Він колишеться на руках у Матері, і при цьому віддає повеління архангелам: «Прикличте до Мене пастухів та волхвів! Я хочу навчити своїх людей поєднувати простоту із мудрістю».

Неможливо поклонятися з року в рік Немовлятку Христу, так і не відкриваючи Святого Письма. Неможливо зачитуватися Новим Завітом, обходячи з року в рік стороною наші Храми, нічого не міняючи в житті.

Між пастухами та волхвами повинні стояти і ми. Нам має бути зовсім не тісно. Ми маємо відчувати себе в теплоті та близькості Бога.