Надвірнянський Деканат
Проповіді

Вхід Господній в Єрусалим

Share

В нашій Церкві бувають різноманітні празники. Сьогодні ми відзначаємо празник Входу Господнього в Єрусалим – один із найтрагічніших празників церковного року. Здається, в ньому все таке піднесене, все таке святкове, все таке величне: Христос вступає в Святе Місто; Його велично зустрічає народ, котрий вбачає в Ньому свого визволителя та політичного вождя. Люди очікують від Ісуса тільки одного: перемоги над ворогами. І в цьому немає зовсім нічого трагічного.

На жаль, є! Бо всі ці надії, все це піднесення, всі ці святкування побудовані на нерозумінні та неусвідомленні. Цей самий натовп, котрий прославляв Христа: «Осанна Синові Давида! Благословен той, що йде в ім’я Господнє, осанна на висоті!» (Мт. 21:9), через декілька днів стане для Нього ворожим та вимагатиме Його розп’яття.

Що ж сталося? А народ прагнув тільки одного: щоби Христос підкорив Собі всю земну владу; щоби Він, Той обіцяний Месія, визволив їх від ворогів, що вже, нарешті, закінчиться їхнє поневолення, що всі супротивники будуть переможені, що Ісус помститься всім…

А замість цього Ісус вступає в Святе Місто тихо, готуючись до Своєї смерті. Народні вожді, котрі так надіялися на Нього, підбурюють весь народ проти Нього, бо Христос їх розчарував; Він – не Той обіцяний Месія, на Котрого століттями чекали. І Христос іде на хресну смерть.

Впродовж цих днів, Ісус говорить народу про їхню долю, коли вони пройдуть повз Нього, не пізнавши Його, не наслідуючи Його. Христос Спаситель говорить: «Ось дім ваш лишається вам (пустий)» (Лк. 13:35). Від цього часу опустіє ваш дім, опустіє ваш храм, опустіє душа, опустіє надія, все перетвориться в пустиню… І тільки присутність Живого Бога відновить цю пустиню, перетворить її на квітучий сад.

Якими страшними є ці слова: «Дім ваш залишиться пустим». Народ шукав земної волі, земної перемоги, земної влади; його вожді хотіли тільки перемагати та володарювати. І що залишилося від їхнього покоління? Що сталося з Римською імперією? Що, взагалі, залишилося від всіх тих, котрі мали в своїх руках владу та думали, що вона завжди залишиться у їхніх руках? Зовсім нічого.

А Христос. Христос жодної сили, жодної влади не мав. Перед людьми, котрі Його не розуміли, Він так і залишився незрозумілим: а Він все міг, Він міг цей натовп, котрий Його так величаво зустрічав, зібрати воєдино, зробити із неї силу, котра б отримала політичну владу. Але Він від цього всього відмовився. Він так і залишився безпомічним, вразливим, тихим та смиренним. Він закінчив Своє життя, ніби переможеним, на хресті, після ганебної смерті, серед глузувань тих, від котрих не залишилося жодних слідів та згадок.

Що ж Христос заповідає кожному із нас? Він заповідає нам життя; Він вчить нас, що окрім любові, окрім самопожертви та допомоги своєму ближньому, на землі немає нічого ціннішого. На Своєму прикладі Він підносить гідність кожної людини, бо Він, Бог, Сам став Людиною. Він показує нам, що немає нікчемних людей, що страждання не може зломити людину, якщо тільки вона вміє любити. Він вчить нас, що у відповідь на самотність нашого життя, можна відповісти тільки проханням до Бога: «Прийди, Господи, і допоможи».

І сьогодні, згадуючи Вхід Господній в Єрусалим, нам страшно бачити, як цілий народ зустрічав Живого Бога, Котрий прийшов із звісткою про любов до кінця, – і відвернувся від Нього, бо людям було не до любові, бо вони шукали зовсім не любові. Адже їм було так страшно любити, як заповідав Христос – бути готовим жити тільки для любові. Вони ж вибрали земне, тому й залишилися в пустині, пустоті, з нічим…

І тільки ті поодинокі, котрі почули голос Спасителя, котрі вибрали любов та приниження, котрі захотіли любити ціною власного життя, ті отримали Життя Вічне. Тому празник, який ми сьогодні святкуємо є днем страшного непорозуміння: для одних їхній дім опустіє, а для інших він стає Храмом Святого Духа, домом життя.

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *