Вхід Господній в Єрусалим

Share

Празник Входу Господнього в Єрусалим – найтрагічніший празник церковного року. Здається, що в ньому все таке торжественне й величне: Христос вступає у Святе Місто, Його зустрічає багаточисельний радісний натовп, котрий готовий зробити з Нього свого політичного вождя, який має перемогти ворога, принести мир, спокій та процвітання. Що ж тут такого трагічного?

Весь трагізм полягає в тому, що все це торжество, все ця радість, всі ці надії побудовані на нерозумінні й неусвідомленні. Тому й не дивно, що цей самий натовп, котрий сьогодні кричить: «Осанна Сину Давидовому!», через декілька днів стане для Ісуса ворожим й вимагатиме Його смерті.

Чому так сталося? Ізраїльський народ очікував від Христа неможливого. Люди думали, що, входячи в Єрусалим, Ісус візьме в Свої руки всю земну владу; що Він стане Тим довгоочікуваним Месією, Котрий визволить ізраїльський народ від ворогів, позбавить їх окупації та панівного свавілля римлян, що всі їхні вороги будуть зметені з лиця землі, а вони заживуть щасливим життям.

Замість цього всього Христос вступає в Святе Місто тихо, наближаючись до Своєї смерті. Народні керівники, котрі надіялися на Нього, бунтують весь народ проти Ісуса; Він усіх розчарував; Він не є Тим Обіцяним Месією; Він не Той, Хто має позбавити їх римського панування. І Христос наближається до смерті…

Народ шукав земної свободи, земної слави й перемоги, земної влади й могутності; їхні вожді прагнули володарювати й перемагати. І що залишилося від них? Що залишилося від тих, котрі мали у своїх руках велику силу й думали, що ніколи її не втратять? Нічого.

А Христос? Христос жодної сили, жодної влади не проявляв. Перед обличчям тих, хто Його не розумів, Він так і залишився незрозумілим. Він все міг. Він міг весь цей натовп зібрати в єдине ціле, зробити із нього велику силу. Він міг стати для них політичним вождем, розпочати бунт та провадити війну проти римського гніту. Проте Він від усього цього відмовляється. Ісус залишається безсильним, безпомічним, вразливим, закінчивши Своє життя на хресті, серед насмішок та глузувань тих, могили яких сьогодні не відшукати.

Згадуючи Вхід Господній в Єрусалим, нам так страшно бачити, що той народ, котрий зустрічав Живого Бога, Який приніс їм тільки любов та всепрощення, – відвертається від Нього. Адже цим людям було не до любові, бо вони ніколи не шукали її, тому що їм було страшно так любити, як заповідав Христос – жити й любити, померти й любити. Вони ж прагнули тільки земної слави й влади. І від них не залишилося нічого…

А те мале стадо, котре почуло голос Спасителя, котре вибрало любов та смирення, котре захотіло любити ціною свого життя й ціною своєї смерті, отримало, життя з надлишком, життя переможне, життя торжествуюче…

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.