Надвірнянський Деканат
Проповіді

Жінки-мироносиці

Share

Мироносиці – це ті, хто носить миро.Церква прославила цих жінок: Марія Магдалина, Марія Клеопова, Саломія, Йоанна, Марта, Марія, святкуючи їхній празник третьої неділі по Воскресінні. Що ж про них говориться Святе Письмо? Згадку про цих мужніх жінок ми знаходимо у чотирьох євангелістів: «Після ж вечора суботи, як зайнялося на світання першого дня тижня, прийшла Марія Магдалина та інша Марія навідатися до гробу» (Мт. 28,1); «Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія» (Мр. 15,40); «Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його» (Мр. 16,1); «То були: Марія Магдалина, Йоанна й Марія, мати Якова. Інші жінки, що були з ними, теж оповіли це апостолам» (Лк. 24,10); «Першого дня тижня Марія Магдалина прийшла до гробниці ранесенько, як ще не розвиднілось, аж бачить – камінь відкочено від гробниці» (Ів. 20,1).

Ці відважні жінки, які в ніч Христового Воскресіння поспішали до Господнього гробу з миром в руках, щоб за східнім обрядом полити благоговійні аромати на бездиханне Тіло свого Божественного Учителя.

Проте не в цю ніч Христового Воскресіння і не в минулі дні створилася ця спільнота жінок-мироносиць. Зі сторінок Святого Євангелія ми знаємо, що коли Господь Спаситель обходив зі Своєю проповіддю міста та села, навколо Нього завжди збирався натовп людей. Були люди, які підходили, слухали та розходилися. Проте серед цього народу, крім вибраних Христових апостолів, завжди Христа супроводжувала група жінок. Спочатку їх було небагато, з часом їхнє число зростало. Вони супроводжували Христа не тільки, щоби навчитися цієї нової науки, яка виходила із уст Ісуса, але також служити Христу всім, чим тільки могли. Вони турбувалися про ночівлю Господа, про Його їжу та пиття. Вони, за словами євангелиста Луки, служили Христу, «допомагаючи з своїх маєтків» (див. Лк. 8,3). Не всі імена цих жінок нам відомі. Євангелисти і святе Передання зберегли для нас ряд цих імен: Марія Магдалина, Марія – мати Якова молодшого та Йосії, Саломія, Йоанна, Марта та Марія – сестри Лазаря, Сусанна та інші. Серед них були жінки багаті та видатні: Йоанна була дружиною Хузи, домоправителя царя Ірода; прості та незаможні: Саломія – мати Заведеєвих синів Якова та Йоана, була дружиною рибалки. В числі жінок-мироносиць були одинокі – дівиці та вдови, були і матері, які, захоплюючись словами Спасителя, залишали свої будинки та сім’ї, турбуючись з іншими жінками про Христа.

Жінки-мироносиці стояли біля підніжжя Христового хреста, проливаючи сльози співчуття та розради, підтримуючи Божу Матір. І навіть в останні хвилини життя Ісуса, коли і Божа Матір і святий Йоан Богослов відійшля від хреста, святі жінки не відступили від Розп’ятого Спасителя. Разом із Никодимом та Йосипом, таємними учнями Христа, влни брали участь у похованні свого Учителя. Вони бачили, як це швидке поховання, бо наближалася єврейська пасха, не було закінчене поливанням ароматів на бездиханне Тіло дорогого померлого.

Вони провели цілу суботу в тривозі чи встигнуть вечором, по закінченні празника, купити миро та інші аромати та закінчити поховання: полити всі ці пахощі на Тіло Господа.

Їхні клопоти та турботи не залишилися непомітними: саме до них, після Свого Воскресіння, з’явився Ісус, промовивши такі слова: «Радуйтеся!» (Мт. 28,9). Цими словами Він відкрив для них радість – жити разом із Своїх Господом в серці не тільки під час їхнього земного життя, але радість, яка чекає на них після закінчення земного шляху.

Святі жінки-мироносиці своїм прикладом говорять нам про те, якою повинна бути любов до Христа. Істинна любов – не короткочасний порив нашого серця. Вона постійна, міцна і ніколи не зменшується. Вона перебуває і в радості, і в благополуччі, і в щасті; однаковим вогнем горить в серці кожного правдивого християнина в хвилини скорботи, в дні випробувань, в години хвороби. Ми не повинні ставати тими, про яких Христос сказав: «…вірують до часу й під час спокуси відпадають» (Лк. 8,13).

Жінки-мироносиці мали однакову любов до Господа, і тоді, коли Він здійснював чуда і народ прославляв Його як Великого Чудотворця, і тоді, коли Він стояв принижений та скатований, коли помирав на хресті під грізні та жорсткі крики воїнів та натовпу, і тоді, коли Його бездиханне Тіло лежало у гробі.

Святі жінки-мироносиці в ім’я любові до Христа принесли в жертву всі ті страхи та небезпеки, які супроводжували їх під покровом ночі, коли вони квапилися до гробу такого дорогого померлого Спасителя. Любов не буває без жертв. Істинна любов – завжди жертвенна. Ми це можемо побачити і під час нашого щоденного життя. Матір, проводить довгі безсонні ночі біля ліжка хворої дитинки, хіба це не жертва своїм відпочинком та здоров’ям через любов до своєї дитини?

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *