Вірність Бога

Share

Працюючи над нашим спасінням, Святий Дух дуже часто робить те, про що ми ніколи не просимо й не молимося, дарує нам: «…любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброту, вірність, тихість, здержливість» (Гал. 5:22-23). Дуже часто, щоби зародити у нашому житті плід любові, Він дає нам ворога; щоби зародити плід миру, Він допускає конфлікти у нашому оточенні; а щоби зародити плід вірності, Він може помістити нас у місце забуття.

Місце забуття – це такі місце, де нам здається, що нас ніхто не бачить, де наші постійні зусилля стають непомітними, де ми не отримуємо ані вдячності, ані допомоги. Адже наші зусилля, наша праця така різноманітна, бо це: і брудний посуд, і підгузки, і лікарняна палата, і готування їжі, і соціальна допомога, і місіонерська діяльність, – і все це нам не приносить ані радості, ані задоволення. Бо всі ми перебуваємо у місцях такого забуття, а хтось знаходиться там постійно.

Учні Христові та сірі будні.

Вони завжди перебували у душевній тривозі: з однієї сторони – тяжка одноманітна праця навчати людей, говорити про Царство Небесне, а з іншої – насмішки, глузування, і невдячність. Повсякденні обов’язки в місцях забуття – це, як нам може видатися, незначні та мізерні, але, якщо вони назбируються впродовж місяців, років чи десятиліть? Вони трудилися не покладаючи рук, жили свято та праведно впродовж 24 годин, були живими свідками Христової науки в сірих буднях. Жили просто, непомітно, тихо – а тут вже не обійтися без Божої сили й благодаті.

Місця забуття заставляють нас відчувати себе, як у пустині. Тоді настають такі дні, в котрих ми шукаємо підтримки та розради, такої води зі скелі, котра може втамувати нашу спрагу і скріпити наші сили.

І ми знаходимо її, але не в місцях забуття, а в Бозі, Котрий послав нас у ці місця, Котрий залишився з нами, Котрий обіцяє нагородити нас за вірність та стійкість.

Божий Провід.

Часами, нас сковують так міцно обставини, що ми починаємо запитувати самих себе: а як ми тут опинилися? Як опинилися ми в цій пустині сірих буднів? І ми починаємо оглядатися назад: а чи не пропустили десь поворот? І тут починаємо розуміти й усвідомлювати, що наша життєва ситуація залежить не від випадків, не від помилок і навіть не від череди подій, котрі привели нас до такого життя, а від Божого Проводу. Мета й задачі, котрі стоять перед нами й котрі ми маємо розв’язати сьогодні – це, ніби екзамен, який призначив нам Господь.

Його Провід навчає нас помічати те, до чого ми раніше і не приглядалися: дерева й рослини, дощі й спеки, врожай і голодні роки, їжа й пиття, здоров’я й хвороба, багатство й бідність – все це приходить до нас не випадково, але із щедрої батьківської руки Бога.

Господь завжди опікується нами і кермує нашим життя. Тільки Він окреслює де і коли нам жити: «Він створив з одного ввесь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи і границі їхнього оселення» (Діян. 17:26). Тільки Він дарує нам віру: «Ласкою, яка мені дана, я кажу кожному з вас: не думати понад те, що треба думати, а думати скромно, мірою віри, як Бог наділив кожному» (Рим. 12:3). Тільки Він обдаровує нас необхідними дарами: «А все це чинить один і той же Дух, що розподіляє кожному, як він хоче» (І Кор. 12:11). Тільки Він вкладає у нас те чи інше число талантів: п’ять, два чи тільки один: «Одному він дав п’ять талантів, другому – два, а третьому один, кожному за його здібністю» (Мт. 25:15). Тільки Він посилає нас у такі місця служіння, де ми принесемо користь та добро: «Вважай на службу, що прийняв від Господа, щоб її виконати» (Кол. 4:17). Тільки Він закликає нас вести такий спосіб життя, який угодний Йому: «Поза цим хай кожний так поводиться, як уділив йому Господь та як Бог кожного покликав» (І Кор. 7:17).

Яким ми важким та жахливим не було місце нашого забуття – ми маємо глянути на наше життя й полюбити наші обов’язки. І тоді ми отримаємо благодать і розуміння того, що сюди нас привела рука Бога.

Боже благословення.

Бог не просто відсилає нас у місця нашого забуття. Він Сам зустрічає нас там. Він близький, коли ми працюємо і не отримуємо ані вдячності, ані розуміння. Він близький, коли ми готуємо їжу, коли заповнюємо таблицю, коли купляємо продукти, коли витираємо носа дитині – адже це такі дрібниці. Проте, якщо ми все це будемо виконувати з радістю та любов’ю, без нарікання та постійного ниття, вони отримують цінність в очах Бога.

Іноді Господь закликає нас зробити щось неймовірне: всиновити дитину, розпочати служіння, закладати нові Церкви, переїхати на інше місце праці. І самі ці Божі поштовхи вчать нас вірності, вчать нас бути дивовижними у буденному житті.

Ми не живемо самі по собі. Ми живемо, щоби дарувати свою любов, вірність, радість, мир, спокій, затишок, – а все це є плодами Святого Духа. І, щоби зародити в нас такий плід, Господь навчить нас цінувати кожну секунду нашого життя, навчить бачити Його Провід, розуміти Його обітниці, і усвідомити, що Він завжди готовий прийти на допомогу й витягнути із місця нашого забуття.

Фото ілюстративне – www.freepik.com

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *