Молитва – розмова із Богом

Молитва для нас – це розмова із Господом, Який завжди відповідає на наші прохання. От тільки нам потрібно завжди з увагою та смирення слухати Його відповідь.

Молитва повинна стати для нас часом спілкування із Богом. Досить часто нам у житті потрібні: їжа, одяг, дах над головою та інші дрібні речі, без яких ми б змогли і обійтися. Натомість Богу зовсім нічого не потрібно, Він завжди самодостатній.

Господь любить нас і знає, що для нас буде кращим. Він тільки чекає нашої відповіді – любові до Нього. В нашому житті є люди, яких ми любимо та якими дорожимо. Ми завжди стараємося робити все тільки для того, щоби побути з ними поруч якнайдовше. Так само відбувається і з Господом. Він любить нас і прагне бути з нами. Ми ж повинні відгукнутися на Його любов. Тут нам на допомогу приходить саме молитва. Вона стає для нас дороговказом до Бога, перетворюється на бажання завжди перебувати у Ньому.

Апостол Павло, ніби крізь тисячоліття, спостерігаючи за нашою щоденною метушнею, наголошує: «Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою» (Фил. 4:6). Та й Сам Ісус закликає нас «…молитись завжди й не падати духом» (Лк. 18:1).

Та й Святе Письмо неодноразово пригадує нам про велику силу молитви. Тут ми бачимо і сліпця із Єрихону, який довірився Христові, зовсім не знаючи Його, і став зрячим (пор. Лк. 18:35-43). Зустрічаємо і матір, яка жалісно благає Ісуса про порятунок біснуватої дочки, і її дочка отримує зцілення (пор. Мр.7:25-30). Ісус до всіх нас звертається словами: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам» (Мт. 7:7).

В нашому житті ми в близьких не просимо того, щоб нам хотілося. Ми потребуємо від них особистого контакту, щирого спілкування, любові.

Не рідко ми можемо почути, що Господь зовсім не чує наших молитов, що Він на них не відповідає. Проте тут нам потрібно запитати себе, зазирнувши у своє серце та душу: «А чи готові ми Його почути серед бурхливого нашого життя?». Адже Господь промовляє до нас досить тихо. Нам потрібно тільки зупинитися хоча б на мить, відкинути весь гармидер і шукати спокою та тишини. Досить часто ми обираємо безтурботливе життя, відкидаючи Бога. Адже так легше пливти за течією, не звертаючи увагу ні на що. Ми живемо так, ніби Бога немає, ніби Він нічого не бачить. Він натомість чекає на кожного із нас, ніколи не нав’язуючи Себе, ані не нагадуючи про Себе.

Пригадаймо пророка Іллю, який у печері чекав на Бога. «Господь сказав йому: «Вийди, встань на горі перед Господом.» І ось прийшов Господь. Великий, потужний вітер, що розривав гори й трощив скелі, йшов перед Господом; та не у вітрі Господь! Після вітру стався землетрус, та й не у землетрусі Господь! По землетрусі – вогонь, та не й у вогні Господь! Після вогню- тихесенький, лагідний вітрець» (І Цар. 19:11-12). Спочатку Ілля відчув, як би ми могли б це для себе потрактувати: міць Бога: сильна буря, землетрус, вогонь та блискавиці. Ми вбачаємо у цьому велич Бога, але, як бачимо в наступних рядках: тут зовсім Бога не було. Він приходить у тихому, майже невідчутному вітерцю. Його видима присутність: лагідний вітерець.

Отже, нам потрібно зупинитися у своєму бурхливому житті, відшукати спокій та тишу. Тільки тоді ми можемо почути Бога. Проте вибір завжди залишається за нами. Богові ж залишається тільки чекати…

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *