Гріхи проти шостої Божої заповіді

Хто вірить, що тіло призначене для воскресіння, той піклується цими своїми ризами й не забруднює їх нечистотою. Хто не вірить у його воскресіння, той полишає його на поталу нечистоті та зловживає ним як чимось чужим для себе (святий Кирило Єрусалимський, Катехизи 18).

Що робити, а чого уникати, щоб виконати шосту Божу заповідь?

Будь-яке егоїстичне використання іншої особи як засобу для отримання статевої насолоди суперечить Божому дару любові, спотворює суть статевості та глибоко ранить особу; це противиться шостій і дев’ятій заповіді Божій. Ось чому статеве життя поза таїнством Подружжя, подружня невірність, руйнування подружньої плідності абортами та контрацептивними засобами, багатоженство й багатомужжя, гомосексуальні дії, автоеротизм є приниженням гідності людської особи та важким гріхом (Катехизм УГКЦ 863).

Гріхами проти цієї заповіді Божої є гріхи проти чистоти: подружня зрада (перелюб); розлучення; багатоженство й багатомужжя (полігамія); невпорядковане статеве життя у подружжі; кровозмішення (інцест); гомосексуальні дії; автоеротизм (мастурбація); руйнування подружньої плідності контрацептивними засобами; вільний союз (нешлюбне співжиття, «життя на віру»); дошлюбні та позашлюбні статеві зносини; розпуста; порнографія; проституція; статеве насильство; ґвалтування. Ці гріхи, вчинені проти неповнолітньої особи є особливо важким замахом на її фізичне, моральне, та духовне здоров’я (пор. Компендіюм 492).

Шоста Божа заповідь навчає шанобливого ставлення до людини, застерігає від представлення людського тіла та інтимності в засобах масової інформації, рекламі, порнографії й закликає протистояти тискові масової культури. «Не обманюйте себе самих: ні розпусники[…], і чужоложники […] Царства Божого не успадкують» (Еф 5, 5).

Розпуста — це нестримний та невпорядкований пошук тілесної насолоди, коли людина керується самолюбством і бажанням догодити собі, нехтуючи власною гідністю чи гідністю іншої особи. Розпуста призводить до інших гріхів: дошлюбних та позашлюбних статевих зносин, статевого рабства й зведення людини до товару. Розпуста є небезпечною не тільки для тіла, а й для душі, бо ця пристрасть поневолює людину (пор. Катехизм УГКЦ 761).

Чистоту плекаємо, навчаючись розрізняти що є добре, а що погане. Перед тим, як прийняти рішення чи щось зробити, думаємо, чи це веде до добра, чи до зла. Аналізуємо свої думки, відчуття, бажання. З чим вони пов’язані? Що вони нам повідомляють? Які висновки потрібно зробити? Засобами для уникнення нечистоти є духовне життя і праця над собою аскеза), духовні читання, святі таїнства Покаяння та Євхаристії, розмова з духівником, молитва до Бога і Пресвятої Богородиці про допомогу в покорі і витривалості.

Чистота потребує сором’язливости, яка захищає інтимне життя особи, є виявом тої делікатности, яка випливає із цнотливости, і впорядковує погляди й рухи так, як цього вимагає гідність особи та міжособове спілкування (Компендіюм 530).

Зображення ілюстративне: Pana Koutloumpasis – Pixabay