Вхід Господній в Єрусалим

Share

П’ятсот років перед народженням Ісуса Христа пророк Захарія прорік прихід Ізраїльського Царя: «Радуйся вельми, о дочко Сіону! Викрикуй, о дочко Єрусалиму! Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці» (Зах. 9:9).

Щоби в’їхати в Єрусалим верхом, як Цар, Ісус посилає Своїх двох учнів привести Йому осля, на якому ніхто ще не їздив. Учні з радістю постелили на тварину свої одежі та посадили Свого Наставника.

 В’їжджаючи в Єрусалим, Христос притримувався звичаїв юдейських царів. І, щойно Він сів на ослятко, торжествуючий крик народу рознісся по цілому місту. Люди вітали Ісуса, як Месію, як свого Царя. Вони стелили Йому одежу та кидали перед ним гілки пальмових дерев. Царських знамен для тріумфальної процесії в них не було, тому вони розмахували пальмовими гілками, вигукуючи: «Осанна!».

Впродовж усього Свого земного життя Ісус ніколи не допускав торжеств у Свою честь. Тільки не цього разу. Він прагне звернути людську увагу на ту жертву, котру Він має винести заради усього людського роду. В той час, коли люди збиралися на Пасху, Він, правдивий Агнець, добровільно приносить Себе у жертву. Ось чому було потрібно, щоби вся увага народу була звернена тільки на Нього одного.

Тріумфальний в’їзд Ісуса має запам’ятатися кожному. Після Його розп’яття чимало людей згадає саме про цю подію, шукаючи відповіді на питання, переконуючи, що саме на Христі здійснилися всі пророцтва.

До процесії приєднувалося все більше людей. Вони прославляли Ісуса Христа, вигукуючи: «Осанна Синові Давида! Благословен той, що йде в ім’я Господнє, осанна на висоті!» (Мт. 21:9).

Фарисеї, котрі спостерігали за всіма цими подіями, палали заздрістю та злістю. Переживаючи, що люди виберуть собі Христа за царя, вони пробиваються крізь натовп і звертаються до Ісуса: «Учителю, заборони Твоїм учням» (Лк. 19:29). Проте Христова відповідь примусила їх замовкнути: «Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння» (Лк. 19:40). Це торжество було проголошено пророками, тому людина безсильна щось тут змінити чи викреслити.

Коли хід дістався вершини пагорба, Ісус зупинився. Перед ним у всій своїй красі розкинулося місто. Такий красивий Єрусалим, величавий Храм, котрий давно був гордістю та славою юдейського народу. Погляди людей зупинилися на Ісусі. І всі побачили, що замість радості та щастя, на Його очі навернулися сльози, тінь смутку покрив Його обличчя.

Ісус Христос плакав не через те, що наближалися Його муки та страждання. Його серце засмутив вигляд Єрусалиму, котрий відкинув Його, Божого Сина, Месію та Спасителя світу. І Він вигукнув: «Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима! Бо прийдуть дні на тебе, і вороги твої валом тебе оточать і тебе обляжуть, і стиснуть тебе звідусюди; вони розчавлять тебе й твоїх дітей, які будуть у тобі, і не зоставлять у тебе каменя на камені – за те, що ти не зрозуміло часу твоїх відвідин» (Лк. 19:42-44).

Сина Божого очікувало радісне та щасливе життя, котре очікувало б і Єрусалим, якби він прийняв свого Спасителя. Місто могло стати наймогутнішою державою у світі, вінком слави цілого світу. Проте цього не сталося, ізраїльський народ, котрий волав: «Осанна», через пару днів буде кричати: «Розіпни!».

 Сьогодні, як ніколи, в часи смутку та невпевненості, тривоги та страху, Ісус Христос збирає усіх людей, щоби благословити та захистити, підтримати та витерти сльозу, укріпити та пригорнути. Якщо ми не будемо відвертатися від Нього, то будемо щасливі та безпечні.

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *