Страхітлива долина смертної темряви
Деякі речі, котрі оточують нас у щоденному житті, видаються нам такими звичними, що ми просто перестали їх помічати. Картина, вишита власноруч, зливається із навколишнім середовищем, просто зникає з поля зору.
Це ж саме відбувається у нашому щоденному житті. Чи пам’ятаємо ми слова пророка Давида, котрі так нам подобаються? Слова, взяті із 23 псалма, переплітаються у нашому повсякденному житті. Читаючи їх, ми впізнаємо ці рядки: «Господь – мій пастир: Нічого мені не бракуватиме. На буйних пасовиськах він дає мені лежати; веде мене на тихі води. Він відживляє мою душу, веде мене по стежках правих імені ради свого. Навіть коли б ходив я долиною темряви, – я не боюся лиха, бо ти зо мною. Жезл твій й палиця твоя – вони дають мені підтримку. Готуєш стіл для мене перед моїми противниками; ти голову мою помазав миром, переливається мій кубок. Добрість і милість будуть мене супроводити усі дні життя мого, і житиму в домі Господнім по віки вічні» (Пс. 23:1-6). Впізнаємо ми їх не через те, що часто читаємо, і вивчили напам’ять, а тому, що слова цієї після зображені скрізь: і на стіні у Церкві, і на чашках, і на яскравих картинах природи, і навіть на футболках чи кофтах. Ці слова ми бачимо скрізь, але замість радості та щастя, ми просто не помічаємо їх, вони зливаються із навколишнім середовищем. І замість очікуваного миру, котрий несе нам цей псалом, ми не отримуємо нічого, бо ми його просто не помічаємо.
Якщо ми по-новому глянемо на цей псалом, то помітимо, що не все у ньому таке світле та радісне: буйні пасовища, тихі води, стежки праві. Там є щось таке, що примушує задуматися і стривожитися: долина темряви. «Навіть коли б ходив я долиною темряви, – я не боюся лиха, бо ти зо мною» (Пс. 23:4). Ця долина несе щось пригнічене, страхітливе, тривожне та жахливе. Адже тут причаїлися розбійники та хижі звірі. І наш страх починає підбурювати уяву. Ця долина жахлива, бо скрізь чигає небезпека, але у ній є щось таке, що навіває спокій: «… я не боюся лиха, бо ти зо мною» (Пс. 23:4).
Подумаймо про Того, Хто веде туди Давида. Зазвичай, ми навіть не роздумуємо над тим, хто веде нас в такі долини. Цю жахливу смертельну стежку не вибрав для себе самого і Давид. Та й вівці, з їхньою боязкою натурою, не підуть в такі неосвітлені місця. На темних стежках вівці гинуть. Чому ж Давид, маючи перед собою безліч місць, опинився саме на такій смертельній стежці? Відповідь проста: туди повів його Пастир.
Наш Добрий Пастир, Христос, веде нас на буйні пасовища, тихі води, стежки праві, Він провадить нас скрізь темні смертельні долини. Як важливо усвідомити це. Коли життя пригнічує нас, коли нас оточують спокуси та різноманітні випробовування, котрі нам не під силу; коли ми опиняємося в таких долинах: самотні, покинуті, зневажені, знесилені, то так часто закрадається думка: «Якби ми належали Його, цьому Доброму Пастирю, то чи Він завів би нас в таку безвихідь?». Давид думає зовсім по-іншому. Він дає нам добрий приклад до наслідування, кажучи: «…я не боюся лиха, бо ти зо мною» (Пс. 23:4). І вів вірить, що його Пастир визначив йому пройти цим небезпечним шляхом.
Зверніть увагу на те, що Він приходить підготованим. Пастир демонструє Свою готовність іти цим важким маршрутом. Серед мороку, страху та смертної тіні Давид помічає обриси зброї: «Жезл твій й палиця твоя – вони дають мені підтримку» (Пс. 23:4).
Давид сам був пастухом. Він добре знав, що жезл та палиця – це не прикраса, а грізна зброя перед хижими тваринами. Він також знає, що його Пастир не втече, побачивши небезпеку, не покине, а підтримає та допоможе, як у боротьбі із грізним Голіафом. Давид знав, що темрява розвіється. Звичайно, він не бачив усіх тих небезпек, котрі очікували на нього, але він бачив Того, Хто був біля нього. І він нічого не боявся.
Подумаймо над тим, чому Він провадить нас цими небезпечними стежками. В нашому житті Він дозволяє нам сидіти на буйних пасовищах, насолоджуючись сонячними днями. Часами Він підводить нас до тихих й спокійних вод, оминаючи бурхливі потоки та підступні впадини. І такі дні для нас щасливі та радісні.
Якими важкими не були наші стежки, нам слід усвідомити, що Він завжди провадить нас «по стежках правих імені ради свого» (Пс. 23:3). Він підводить нас до того, що робить нас такими схожими на Нього. Іноді ця дорога веде нас до буйних пасовищ, іноді вона підводить нас до тихих вод та прекрасних пейзажів, а іноді й до долини, яка таїть у собі небезпеку та смерть. Якими б не були наші стежки, всі вони ведуть до Його слави та нашої схожості до свого Пастиря.
Звернімо увагу на одне важливе слово. Давид використовує ретельно підібрані фрази: «Навіть коли б ходив я долиною темряви, – я не боюся лиха, бо ти зо мною» (Пс. 23:4). Він проведе нас через цю жахливу долину. І вона не є кінцевим пунктом призначення. Морок, темрява, густі хащі – це не місце для життя. Це тільки коридор, котрий веде в інше місце. Оточений небезпеками та невизначеністю, Давид знає, що він пройде через все це разом зі своїм Господом, Котрий веде та направляє його.
Подумаймо над тим, куди ведуть нас ці стежки. Іноді Пастир гарантує, що всі ці долини залишаться тільки тінню. Це ми бачимо в історії про трьох юнаків, котрі не побоялися царя Навуходоносора, бо знали, що їхній Пастир врятує їх. І, коли вони увійшли у вогонь, то побачили свого Пастиря. Він був з ними і вони залишилися неушкодженими.
Іноді так стається, що ми залишаємося неушкодженими. Іноді приходить смерть чи якась трагедія. Серця розбиваються. Настають часи випробувань та розчарувань. І ми так чекаємо на полегшення, а воно не приходить. Чи провадить Він нас і далі через ці долини? І відповідь буде: так.
Великий Пастир, Ісус, вів першого мученика Степана через темну долину смерті туди, куди ведуть всі Його дороги: до Нього Самого. Степан «дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога» (Діян. 7:55). Він знав, що має пройти цією дорогою: «Добрість і милість будуть мене супроводити усі дні життя мого, і житиму в домі Господнім по віки вічні» (Пс. 23:6).
Сам Бог є кінцевим пунктом нашої мандрівки. Долина смертної тіні, якою б жахливою та страхітливою не була, приведе нас до Самого Пастиря. Все, що зустрічається нам у житті: буйні пасовища, тихі ріки, жахливі стежки та долини, – все веде нас до вічного Дому – до нашого Господа Ісуса Христа.