П’ята Божа заповідь: Не вбивай

Share

Перш ніж Я уклав тебе в утробі, Я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив Я тебе (Єр 1, 5).

До чого закликає нас Бог п’ятою заповіддю?

Цією заповіддю Бог закликає нас з пошаною ставитися до усього творіння, адже його створив Господь. Бог є Творцем людей, тварин, рослин, природи, – тому ми повинні шанобливо ставитися до усього живого.

Ця Божа заповідь вказує на пошану гідності людської особи, створеної на образ Божий. Бог закликає шанувати кожну людину, дбати про її добро і любити як брата чи сестру, попри всі фізичні особливості, світоглядні відмінності і професійні таланти, адже всі люди є дітьми Божими. Можемо не погоджуватися з їх словами та вчинками, але маємо шанувати кожну людину як особу, як Божу дитину.

П’ята Божа заповідь закликає нас шанувати життя як найцінніший Божий дар. Зокрема наказує вважати, щоб не вбити когось чи не нашкодити як своєму здоров’ю, так і здоров’ю, інших людей, забороняє бійки, заздрість, фізичне чи психічне насильство.

Бог — джерело і володар життя

На початку сотворив Бог небо й землю. Земля ж була пуста й порожня та й темрява була над безоднею, а дух Божий ширяв над водами (Бут 1,1-2).

Як розуміти, що Бог є джерелом і володарем життя?

Бог є джерелом усього життя, і тілесного, і духовного. Він є Творцем життя і тільки Він ним розпоряджається. Будучи джерелом і володарем життя людини, Бог оберігає і живить його. Лише Бог володіє нашим життям: людське життя впродовж усього земного періоду — від зачаття, протягом розвитку і аж до смерті – має свою цінність та недоторканність, а після смерті людина покликана перебувати з Богом.

Праведний Іов кличе до Бога сповненими метафор словами: «Руки твої мене склали й сотворили, і ти ж мене всього руйнуєш? Згадай, благаю, що ти мене виробив, неначе глину; і хочеш знову в порох мене повернути. Чи ж ти не вилив мене молоком, не згустив мене сиром? Ти одяг мене шкірою й тілом, з костей і жил зіткав єси мене. Ти дав мені життя і милість, і твоя опіка зберегла мій дух» (Іов 10,8-12).

Ніхто з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе: бо коли ми живемо, для Господа живемо, і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні (Рим 14, 7-8).

Жити для Господа Бога – це довірити Йому своє життя: усі свої справи, радість і страждання, успіхи й турботи, – прийняти усе своє життя як Богом дане нам з любові і для любові і так уподібнюватися до Нього. Бог створив нас і кличе до себе. Лише Він знає, коли закінчиться наша земна подорож.

Любов до невидимого та всюдисущого Бога конкретизується та підтверджується у ставленні людини до видимих Божих створінь. Людина не може повністю реалізувати свою любов до Бога, якщо ігноруватиме цінність світу як Божого творіння, що має частку в бутті Бога, Який є Творцем життя (Катехизм УГКЦ 996).

 За книгою: Божі заповіді та Євангельські блаженства (Катехуменат і катехизація дорослих у УГКЦ).

Зображення ілюстративне: Pixabay

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.