«Хто посоромиться Мене»: заклик до усіх християн
Ісус говорить: «Хто б соромився Мене та Моєї науки, того й Син Чоловічий буде соромитися, коли прийде у славі Своїй і Отця, і святих ангелів» (Лк. 9:26).
Уявімо цей день своїм обмеженим розумом: так несподівано він наблизився, прийшов, немов злодій уночі. Ангели; незліченна кількість, яку неможливо порахувати; такі чудесні, щоби ми змогли підготуватися до зустрічі із ними; такі «інші», щоби ми могли себе почували вільно з ними, оточують землю. Деякі з них, полум’яніючі, немов лісова пожежа, обступають Христа. Інші голосно проголошують хвалу Богові та Агнцю. Інші, виблискуючи, як блискавиці, трублять у труби та закликають світ до відповіді.
А потім ми бачимо Його. Царя над царями і Господа нашого Ісуса Христа у славі Свого Небесного Отця. Він спускається на хмарах, наближаючись у світ людей. очі світу цього будуть відкриті. Його побачать усі, навіть ті, хто пробив та розіп’яв Його. Він прийшов.
Червоніючи перед Богом…
На цій території, заповненій Ангелами, Богом та людьми, згорбившись між правдивими святими і тими, хто добровільно відкинув покаяння та спасіння, стоятиму ті, «червоніючі від сорому» люди. Як багато вони знали. І цього знання було достатньо, щоби піти за Христом, але вони так і не пішли за Ним.
Вони знали, що Ісус є Тим, Ким Він Себе називав, але так і не визнали Його. Вони відвідували Його тільки вночі, але так соромилися вийти з Ним на люди, вдень. І ось, тепер вони стоять поруч із людством, разом із тими, хто коли-небудь жив. Цар дивиться на них, а вони дивляться на Нього, відвертаючи очі, з сором та почуттям провини. Вони жили, соромлячись Його, а тепер Ісус соромиться їх перед Своїм Небесним Отцем. Вони відреклися від Нього, а тепер Він відвертається від них: «Коли ми з Ним померли, то разом з Ним будемо й жити. Коли страждаємо, то з Ним будемо й царювати. Коли Його зрікаємося, то й Він зречеться нас. Коли не віруємо, Він зостається вірним, бо Сам Себе зректися не може» (ІІ Тим. 2:11-13). І тоді Христос промовить: «Ідіть від Мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його» (Мт. 25:41)
Навіть, якщо всі відречуться…
Деякі люди не можуть уявити собі, як це можна соромитися нашого Господа чи відректися від Нього. Серед них можемо бути і ми, але тут варто пригадати слова апостола Петра: «Навіть коли й усі спокусяться, – та не я!» (Мр. 14:29). Пригадаймо, що той міцний камінь, на якій мала стояти Христова Церква, апостол Петро, в цьому землетрусі ледь не впав безповоротно.
Петро, який втік від Свого Господа з Гетсиманії, тепер йде за Ним, йде здалеку, «аж до палацу первосвященика й, увійшовши до середини, сів із слугами, щоб побачити, чим воно скінчиться» (Мт. 26:58). «І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття і, приглянувшись до нього пильно, каже: «І цей з ним був!» (Лк. 22:55-56). Перший раз, другий, третій: «Я не знаю Його» – навіть почав клястися та божитися. І тільки після третього зречення: «Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро Господнє слово, коли Господь йому сказав: «Петре, перше, ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі» (Лк. 22:61).
Цей погляд. Що він виражав: співчуття, розчарування чи сором: проте саме цей погляд змусив Петра піти, ридаючи. Він ледве пережив це темне відречення і ледве оминув сатанинської спокуси та Юдиного суду тільки тому, що Ісус «молився за нього, щоб віра його не ослабла» (Лк. 22:31).
І нам також слід бути обережними у своїх словах про вірність Христу. Півень ще може заспівати, навіть для найсильніших із нас.
Тому нам залишається жити так, ніби ми знаємо Христа, любимо Його, без сорому чекаємо Його повернення. А для цього потрібно усвідомити, наскільки Він є дорогоцінним для нас. Бо, в іншому випадку, яка користь людині, коли вона отримає весь світ: знаменитість, любов, повагу, кар’єру, але посоромиться Христа?
Фото ілюстративне: Robert Allmann – Pixabay